Як Сократ, так і Піфагор не залишили після себе текстів, проте мали «учнів, що самі були як живі тексти» (13. 12–14). Сократ не вважав себе вчителем, проте, мав «учнів», що багато писали, й більше писали за нього. Всупереч своєму вибору не писати або, можливо, саме завдяки йому, Сократ, за традицією насправді вважається натхненником філософського діалогу як інноваційного літературного жанру: «сократівських дискурсів» або lógoi sokratikói, що за характером відрізнялися від трактатів досократиків та епідиктичних ораторій софістів. Це є першим і найвідомішим парадоксом із тих багатьох, що оточують його постать.
В «Апології» Платона стверджується, що Сократові було сімдесят років, коли в 399 р. до н. е. він постав перед судом; це дає змогу локалізувати дату його народження між 470 та 469 рр. до н. е. під час 77-ї Олімпіади в Афінах. Його батько, Софроніск, був скульптором у демі Алопеке, периферичному районі на південному сході міста, відведеному для ремісницької діяльності. Відомості про те, що Сократ і сам був скульптором у певний період життя, є сумнівними, й, безперечно, легендою є те, що він створив одягнених грацій, яких можна було побачити на виїзді з Афін поблизу Акрополя. Його мати, Фенарета, теж самостійно займається ремеслом, підробляючи повитухою, певно, аби збільшити сімейні доходи, які від самого початку завдяки роботі батька не мали би бути мізерними. Насправді Сократ здобув традиційну освіту для розуму і тіла, навчився читати, писати й рахувати, а також робити гімнастичні вправи. Перш ніж стати акушеркою після смерті Софроніска, Фенарета одружується з Хередемом та народжує Патрокла, зведеного брата Сократа.
В атмосфері культурної відкритості Афін часів Перикла молодий Сократ наближається до філософії природи, читаючи тексти Анаксагора та відвідуючи його афінську школу, Архелай. Як ми знаємо з діалогів Платона «Протагор» та «Горгій», із цим періодом пов’язуються його зустрічі із софістами Протагором з Абдер, Продіком із Кеосу та Гіппієм Елідським, а також із ритором Горгієм з Леонтини. Втім, не є надійними відомості про зустріч із елеатами Парменідом та Зеноном, яка, згідно з діалогом Платона «Парменід», могла би відбутися з нагоди Великих Панафіней у 450 р. до н. е., коли Парменідові було вже близько шістдесяти п’яти років, а Сократові – менше двадцяти. Ці дати не узгоджуються, проте, зі свідченнями доксографа[20] Діогена Лаертського (ІІІ ст. н. е.), котрий визначає, що Парменід під час можливої – і тому малоймовірної – зустрічі із Сократом має поважний вік близько дев’яноста років.
Пізніше Сократ відійшов від філософії природи, оскільки її пошуки не передбачали кінцевого результату, тобто дослідження блага, що для людини є найважливішим. У діалозі Платона «Федон» стверджується: «Мені подобалося те, що я мусив сховатися в розмірковуваннях (lógoi) та шукати в них істину речей» (99 е). Наприкінці 420-х років до н. е. звичка в цих пошуках розпитувати в Афінах когось, хто мав славу мудреця, зробила його публічним персонажем