Його вірші, замість того аби описувати міфічне минуле чітко визначеного народу, мали би стати вмістилищами істини, що є справжньою завжди й для всіх, вищою за моральні та політичні чесноти, яку пропагували на симпосіях, і за чесноти агонів, що відзначалися в хоровій ліриці (насправді, у своїх віршах він теоретизує щодо «ідеального симпосію» та протиставляє його славі, здобутій за допомогою чеснот, що цінувалися під час агонів). Парменід та Емпедокл – єдині, хто писав тільки гекзаметром, однак можуть також бути об’єднані уявленням про те, що мудрість походить від божественного джерела: боги мовлять віршами, а оракули – лише в гекзаметрах. Більше того, тоді як поема Парменіда позиціонується як міфічна ініціація, з богинею, котра виражає себе за посередництва суто епічного, формального декламування, Емпедокл репрезентує безпосередньо самого себе як бога, що тимчасово перебуває в засланні.
У хронологічних межах свого дуже тривалого життя (близько 92 років) Ксенофан пише в різних метричних формах та присвячує себе різним сюжетам, але до всіх них має намір звертатися публіка. Приводи для оприлюднення його робіт також можуть бути найрізноманітнішими. В одній з елегій він змальовує ідеальний симпосій та критикує атлетизм, одну з традиційних цінностей, яку вшановували хорові епінікії в ім’я власної «мудрості», адже лише ця мудрість одна – єдина, тільки вона може привести до доброго правління, від якого залежить добре життя міста. Поетизуючи також у гекзаметрах, що майже всі атрибутовані як започаткований ним сатиричний жанр силли, він робить випади, зокрема, проти Гомера та Гесіода за їхні релігійні ідеї. Знову-таки в гекзаметричній формі він розмірковує про теорії щодо божественності та пізнання (у поемі «Про природу»), про фізичні й метеорологічні явища. У цілому він постає справжнім мандрівним поетом завдяки різноманітним впливам, що, здається, швидко вбирав. Але він не був поетом, що просто повторював, як практикували рапсоди його часу. Він був креативним експериментатором та винахідником, чия творчість характеризувалася критичною і сатиричною спрямованістю. Особливо важливим, хоча й складним задля розуміння, серед його ключових понять є гордовито проголошена ним добра sophíe (як це звучить на іонійському діалекті), яка значно більшою мірою, ніж будь-який вид фізичної сили, може гарантувати місту l’eunomie[11] (фрагмент 2): найімовірнішим є те, що йому приписується досконалість мислення,