З давніх-давен шанують на Україні синьоокий барвінок – вічнозелений смарагд, що в’ється навіть під крижаним снігом, тому і є він символом вічного життя, міцного кохання, щасливого шлюбу. Ця квіточка часто царює у весільних обрядах. Барвінок також є символом краси, здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду.
Одна з легенд розповідає, що колись чужоземець побачив українську дівчину й палко в неї закохався. Навіть ставши перед Богом по смерті, попросив Творця пустити до коханої ще раз. І той повернув його на землю квіткою барвінку, який вився всюди, де ступала нога милої, а по смерті – виріс на її могилі. А називається барвінок хрещатим від слова «хрест», бо його стебла перехрещуються одне з одним. Листки зелененькі, продовгуваті й вічнозелені, квіти блакитні, ніби зірки. Ця квітка є чоловічим символом, образом хлопця – барвінок то вродливий, статний парубок:
Несе Галя воду, коромисло гнеться,
А за нею Іванко, як барвінок в’ється.
Барвінок, до речі, ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб не загинув від спраги.
Збираючи зілля, наші предки стиха співали пісню або шепотіли замовляння, називали в заклинаннях ім’я хворого, для кого були призначені трави. Іноді залишали довкола себе гроші, цілували зібрані трави або землю. Словом, дякували землі за магічну силу трав, коріння і ягід. Із зібраного зілля готували відвари, настої або перетирали їх на порошок.
Магічними функціями народ наділяє чебрець – українське «євшан-зілля». Для українця саме ця рослина є символом Батьківщини. Її брали з собою, від’їжджаючи на чужину, як згадку про рідний край. Трава чебрецю має надзвичайний аромат, що зберігається довгий час, навіть висушена трава дає ніжні пахощі степу, коли тліє.
В Україні донині під час церковних служб традиційно підкурюють чебрець: вважається, що це приносить добробут і благополуччя в родині. Чебрець, полин, м’ята, чорнобривці, ромашка, материнка в поєднанні створюють чарівний і неповторний запах, який надає оселі затишку, спокою. Раніше такі пучки клали на покуті та в узголів’ї ліжка.
Без краси квітів люди не уявляли життя, вони берегли та любили цей безцінний дар природи, що з давніх давен уособлює красу України та духовну міць її народу.
Розділ другий. Квітковий рай Катерини Білокур
А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!
Богданівка – не Богом дане, Не чортом прокляте село, А та земля, де на світанні Найбільше квітів розцвіло. І гомонять вони, як люди, І