Волошка – ніжність, простота.
Саранка-лілія – сміливість,
Піон – життя багато літ,
Фіалочка – сором’язливість,
Любов минуща – первоцвіт…
Людина на землі має найтісніший зв’язок із фізичним світом, до якого належить половиною свого дуального буття. Існування кожного народу зумовлюється місцевістю та навколишньою природою. Тому в народних піснях яскраво втілено образи країни, її природи, форми зв’язку з нею, ставлення народів до неї. І північ, і південь, і вершини гір, і всі витвори різних кліматів змальовуються в народних піснях.
Людині притаманна надзвичайна риса: вона бачить, що навіть груба матерія має зв’язок з духовним творінням. Кожен з нас розуміє, навіть підсвідомо, в чому полягає цей зв’язок. Таке розуміння духовного в тілесному і складає основу всього прекрасного в мистецтві, воно є ознакою гармонії та любові, яка існує між творцем та його творінням.
Людина здатна любити тільки уявне, тілесне саме по собі недоступне її серцю. На цій властивості людської природи, зауважує В. Семенчук, народ вносить у свої твори образи фізичної природи, а також оживляє її – в його очах природа отримує розумне буття.
Багатством українського народу є його працьовиті та добрі люди, вікова історія, величні перемоги, щедра земля, мелодійна мова та прекрасні пісні соловейка. А також багатством українського народу є його розкішна природа, а в ній – квіти, викохані, виплекані руками матерів біля своїх домівок.
Символ духовного в людині – квітка, яка у світовій художній культурі недаремно вважається знаком Землі і центром Всесвіту. Квітуча рослина асоціюється з весною, красою природи, молодістю, здоров’ям і радістю життя, сонячним й оптимістичним сприйняттям природи, сенсу життя. Пора року, коли все квітне та пахтить, завжди сприймалася людиною як повернення до нового життя, відродження життєвих сил і надія на краще.
Квіти символізують дітей, дівчат й виступають символом беззахисності. Культ квітучої рослини супроводжував людину упродовж всього її життя і навіть по смерті. В Україні споконвіку шанують квіти– нема жодної української хати, біля якої дбайливі руки господині не влаштували б яскравих квіткових острівців. Вони милують око, ніжно хвилюють душу, міцно прив’язують серця до рідних домівок. Вони квітують на вишиваних рушниках, скатерках. Квітковими орнаментами прикрашають печі, стіни оселі. Також квіти присутні на нашому національному одязі: на плахті й корсетці символізують доброту, щирість душі. На рукавах сорочки, вважають, квіти оберігають від хвороби, злого ока.
Особливим оберегом в Україні завжди був і є вінок. Це не просто краса, а «знахар душі». Бо в ньому є чарівна сила, що біль знімає, силу береже. В українському віночку дванадцять квіток, і кожна з них є оберегом. До віночка вплітаються: мальва, калина, безсмертник, деревій, незабудка, чорнобривці, барвінок, любисток, волошка, ромашка, червоний мак, хміль.
Серед квітів у вінку найпочесніше місце належить деревію. Ці дрібненькі білі квіточки здалеку нагадують велику квітку. Її називають у народі деревцем – де б не проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому у віночку вона є символом нескореності.
Ромашка. Ця квітка приносить не тільки здоров’я, а й добро та ніжність. Вплітають її з гронами калини чи з вусиками хмелю – символу гнучкості й розуму. Саме хміль здавна шанується в народі, оспіваний в піснях і легендах. Парубка часто порівнюють із хмелем.
Тендітні квіти ніжно-синього кольору, ніби очі дівчини, вплітають у віночок як символ краси, молодості та сили. Це – волошки. У повному віночку сусідять волошка і любисток. А ще з цих квітів виплітають окремий віночок – віночок відданості.
Безсмертник у віночку – символ здоров’я, він лікує багато хвороб, хоча на вигляд дуже скромний. Але кожна квіточка, якою б тендітною вона б не була, потрібна людям.
Культура українського народу незвичайна та унікальна. До нашого часу зберіглося багато свят, звичаїв, обрядів, і майже в кожному почесне місце займають квіти. Наприклад, існують такі звичаї: класти у першу купіль різні духмяні квіти. У купіль хлопчика клали любисток, щоб довго жив; чорнобривець, щоб був чорнобривим, у купіль дівчинки клали ромашку, щоб рум’яною була, калину, щоб красивою була, любисток, щоб люб’язною була.
Існує повір’я, що любисток – це зілля, яким можна когось причарувати. Через це в народі називають його любчик, люби мене, приворотне зілля. Справді, якщо розтерти листочок цієї рослини, відразу навкруги розіллються пряні пахощі.
Найпочесніше місце в українській хаті завжди відводилось освяченим рослинам. В українського народу є три свята: Трійця, Івана Купала, Маковія, на які святять саме квіти. На Маковія (День семи святих мучеників Маковеїв) в церкві святили мак. Яскрава краса маків здавна привертала увагу людей. Навесні його розсівали по городах, а сухі квіти дівчата вплітали до своїх кіс, щоб зміцнити волосся. Якщо в дитини безсоння, то посвячені макові головки клали їй під подушку. У народі співають: «Нема цвіту кращого від маківочки, Нема роду милішого