Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Франц Кафка
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-9570-1
Скачать книгу
Однак вона знову ж таки не така велика, щоб я – принаймні зараз, у цю хвилину – міг продовжувати лист. Якийсь потік любові і муки підхоплює мене і забирає геть від столу.

      Ф.

(Прага, 18 липня 1920 р.) Неділя

      Ще до вчорашнього: твій лист спонукав мене подивитися на все з іншого боку, з якого я досі дивитися остерігався. І тоді вигляд усе має незвичний.

      Я ж не борюся з твоїм чоловіком за тебе – боротьба відбувається тільки в тобі; якби рішення залежало від боротьби між твоїм чоловіком і мною, усе було б давно вирішено. При цьому я зовсім не переоцінюю твого чоловіка, і дуже навіть можливо, що я не складаю йому справжньої ціни, але одне я знаю: якщо він мене любить, то це любов багатія до бідності (дещо від цього є і в твоєму ставленні до мене). В атмосфері твого з ним спільного життя я насправді всього лише мишка в «великому домі», якій щонайбільше раз на рік дозволяється відкрито перебігти килимом.

      Так стоїть справа, і це анітрохи не дивно, мене це не дивує. Але що мене дивує – і що, напевно, взагалі годі зрозуміти, – це те, що ти живеш у цьому «великому домі», всім своїм єством йому належиш, черпаєш у ньому всю силу життя, ти там королева, а проте – це я знаю точно – маєш можливість (але саме лише тому, що ти все можеш: já se přece nezastavím ani před – ani před – ani před…[64]) не тільки любити мене, а й бути цілком моєю, перебігти своїм власним килимом.

      Але найдивніше не в цьому. Воно в тому, що якби тобі схотілося піти до мене, то, отже, – якщо судити «по-музичному» – якби ти вирішила пожертвувати всім світом, аби зійти до мене, на таке дно, де, якщо дивитися з твоїх висот, не тільки мало що, але взагалі нічого не видно, – то тобі для цього (ось що найдивніше!) довелося б не спуститись, а таким собі надлюдським зусиллям піднестися над собою, вирватися за свою межу – і так високо, що, напевно, неминуче б розірвалася, впала, зникнула (для мене, зрозуміло, теж). І все це задля того, щоб потрапити до мене, в те місце, куди ніщо не вабить, де я сиджу з порожніми руками, без найменшого надбання за душею, байдуже чи то щастя чи нещастя, заслуга чи вина, – просто сиджу там, куди мене посадили. У табелі рангів людських я щось на кшталт дрібного довоєнного бакалійника в твоїх передмістях (навіть не катеринщик, куди там!); і якщо б я навіть відвоював собі це місце в жорстокій боротьбі – але я його не відвоював, – все одно це не було б заслугою.

* * *

      Надзвичайно ясно все те, що ти пишеш про коріння, напевно, так воно і є. Між іншим, головне завдання в Турнау було – спершу знайти і видалити всі бічні корені, а коли залишався тільки головний корінь, робота, вважай, була вже зроблена, рубай тепер заступом цей корінь і тягни все геть. Мені й досі звучить у вухах цей тріск. Узагалі-то смикати там було добре, бо ж це дерево, як усі знали, і на новому місці чудово ростиме, до того ж це було ще не дерево, а деревце.

* * *

      З Ярмілою я взагалі не люблю спілкуватися. Тільки якщо б ти мала певне доручення, на якому тобі, зокрема, залежало, то, звісно, я пішов би не гаючись.

* * *

      Вчора знову говорив з Лореном. Адже ми повністю єдині щодо нього. Дещо говорить на його користь,


<p>64</p>

Я ж, хай там як, не зупинюся – ніколи, ніколи, ніколи (чес.).