Він узяв у руки його пластикове посвідчення і почав розглядати з вдоволеною посмішкою на обличчі.
– Преса – це добре. Нам потрібен преса, дуже потрібен.
– Що ви від мене хочете?
– Від тебе – нічого. Що ти можеш? Ти слабкий, ти хворий. Ти нічого не можеш. А твій господар – можеш! Він платити для мене. Багато платити.
– За мене ніхто не заплатить і цента, я не настільки важлива персона, – сплюнувши кров, тихо промовив Тревор.
– Платити, багато платити. Ти завтра знімати на відео. Ти сам його просити, для платити, – прошипів мулла, наступивши ногою на обличчя Тревора. – А якщо не платити, то ти по шматочках їхати додому в Париж, в редакцію пересилати.
Мулла підвівся і дав якесь розпорядження, звернувшись до бойовиків на пушту. Тревора швидко підняли і потягли, але не до ями, де його утримували раніше, а в глиняний сарай до інших бранців, де було принаймні сухо. Його кинули до невеликого приміщення, відгородженого від решти бранців подвійною стіною з дощок. На руки і ноги одягли кайданки, які прикували ланцюгом до дерев'яного брусу на стелі, дали трохи їжі і кухоль води. Зараз Тревор здавався бойовикам зовсім зламаним і безпечним.
Але він чекав саме цієї миті. Таліби були впевнені, що прикутий ланцюгом, зморений голодом, знеможений побиттями бранець мріятиме про сон, і біля сараю безпечно залишили тільки одного моджахеда зі зброєю, який одразу ж, як стемніло, посмаливши опіуму, заснув, притулившись до стіни.
Навички звільнення від усіляких спецзасобів Тревор отримав ще під час служби в Легіоні. Коли він переконався, що все навколо стихло, не зволікаючи і без зайвих зусиль зняв з рук і ніг кайданки і через благенький дірявий дах вибрався назовні.
Знешкодивши охоронця, захопивши автомат і підсумок з гранатами, Тревор відчинив інші двері сараю і неголосно скомандував:
– Виходьте! Швидко!
Але у відповідь піднялася тільки дівчина, яка рішуче попрямувала до виходу.
З темряви задушливого приміщення долинув хрипливий чоловічий голос:
– Кейт, подумай, вас піймають і стратять. Не роби цього.
Але Кейт упевнено зробила крок до відчинених дверей і міцно взяла Тревора за лікоть.
– Керувати автівкою вмієте? – запитав Тревор, залишаючи сарай, і, не чекаючи відповіді, вказавши на білий джип, прошепотів: – Зазвичай ключі залишають у підлокітнику. Умикайте двигун і чекайте на мене. Якщо щось піде не так, то знайте, що шлях на волю – просто за он тим муром.
Кейт побігла до авто, а Тревор облив бензином інші два джипи й ящики з боєприпасами, складені один на одного під невеличким наметом. Почувши шум двигуна, з будинку вискочили двоє бойовиків, але цієї миті просто в них під ногами вибухнула граната, кинута Тревором. З вікон будинку почалася безладна стрілянина. Тревор кинув у будинок ще дві гранати й автоматною чергою підпалив