На кухонному столі стоїть великий круглий шоколадний торт з брунатними і червоними кремовими квіточками. На верхівці торту нерівними буквами виведено: «З днем народження – 12 років». Роберт дуже любив шоколадні бісквіти, але найдужче – кремові рулети, які продавалися в магазині поруч із його будинком.
Маленький Роберт завжди запитував себе: навіщо на день народження купують саме круглі торти? Чому не можна купити кілька рулетів, покласти їх один на одного і саме так вручити іменинникові? І не треба ніяких написів – букви виглядали безглуздо, були чомусь зовсім не смачними і, на його думку, зайвими.
Того дня Робертові подарували сині тканинні кеди більшого розміру. На виріст йому купували майже весь одяг з міркувань економії, оскільки доходи батьків були недостатніми. Батько з ранку до ночі працював на заводі звичайним слюсарем, а мати – медсестрою в міській клініці. Для того, щоб зводити кінці з кінцями, і батькові, і матері доводилося постійно підробляти. Але грошей все одно катастрофічно не вистачало, тому жили вони дуже скромно. Морозиво і кавун були найкращими десертами, які подавали до обіднього столу в недільний літній день або на свята.
На свій день народження Роберт запросив лише шкільного товариша Йована. У його родині не було заведено святкувати будь-які свята галасливими компаніями.
Хапко знищивши залишок торту і запивши його яблучним соком просто з трилітрової банки, друзі забралися на стодолу, що знаходилася в затінку широкої крони старого величезного горіха. Дах стодоли був бляшаний і на сонці на незахищеній гіллям дерева частині перетворювався на розпечену пательню, через що сидіти на ньому спочатку було неможливо. Зате на даху друзям ніхто не міг перешкодити годинами байдикувати, вести невимушені розмови, голосно співати і мріяти.
– Дивися, Йоване, по небу пливуть коні, – несподівано сказав Роберт і засміявся, показавши пальцем на білі хмари.
– Кру-у-уть! – повільно й здивовано вимовив Йован, спостерігаючи за хмарами, але швидко стрепенувся і весело промовив: – А давай вгадуватимемо в них тварин. Хто більше знайде, той і виграв!
По небу, справді, пропливала величезна біла хмара у формі коня. Його голова з густою гривою повільно рухалася, але грива чомусь одразу переходила в довгий широкий хвіст, схожий більше на хвіст величезної риби.
– Конериба, або риба-кінь, – невпевнено промовив Роберт, мружачись від сонця, і…
Ось тут-то все і трапилося.
Від сліпучого сонця в очах зненацька потемніло. Несподівано Роберт відчув сильне запаморочення і йому заклало вуха. Він заплющив очі, але за мить розплющив їх і якимось