Після закінчення школи друзі вирішили разом вступити до Легіону, але на вигляд здоровань Йован за результатами медичної комісії несподівано отримав статус «до стройової служби непридатний» через вроджену плоскостопість. Відтоді їхні шляхи розійшлися.
У ресторані вони просиділи допізна, після чого вирушили до невеличкого готелю на протилежний бік Лемана10, де Йован зупинився з сім'єю. Далі постояли на мосту Мон-Блан, що з'єднував дві частини міста, милуючись неспокійною гладдю Женевського озера.
Нічне місто іскрилося барвистим світлом, що райдужними блискітками відбивалося на дзеркалі схвильованої води, немов на живописах Вінсента ван Гога. Фонтан, що викидає в небо стосорокаметровий густий струмінь води, гордо височів над невеликим рукотворним мисом.
– Тео, ти знаєш, ми тут не зовсім заради відпочинку, – після невеликої паузи вимовив Йован. Під час цієї розмови він намагався не дивитися Треворові в очі, блукаючи поглядом по темній воді озера. – Я тут проходжу психологічну адаптацію після лікування від алкогольної залежності.
Гуркіт водограю дещо приглушував слова Йована, але той продовжував, підвищивши голос:
– Я вже втретє лікуюся, Тео. Утретє! Але сьогодні вже дев'яносто четвертий день, як я в повній зав'язці. Тут, у Женеві, є дуже гарний психолог, який допомагає мені. Я тут буваю раз на три місяці впродовж тижня. І щоранку у мене сеанс.
Тревор мовчки дивився на нього.
– Життя, Тео, така штука! Мрієш про одне, а виходить зовсім інше, – з гіркотою продовжував Йован. – Воно якось само по собі втягнуло і затягнулося. Але зараз я сподіваюся, що вже напевно зав'язав. Допомагала мені одна молода жінка, чудовий психолог, яка має здатність гіпнотизувати. Мені її порадили, коли я майже все втратив. Тоді я вже півроку жив сам і був практично на смітнику. А нині у мене знову все налагоджується.
Тревор вирішив поміняти тему розмови, він відчував, наскільки важко Йованові говорити про це, йому й самому стало ніяково.
– Йоване, а пам'ятаєш, як ми з тобою на гіпноз ходили, коли до нас у місто приїжджав якийсь гастролер-гіпнотизер? Пам'ятаєш, він нас тоді начебто тільки одних не зміг загіпнотизувати, і нас виставили з клубу? – Тревор усміхнувся і продовжив: – Відтоді я впевнений, що у мене стійкий імунітет на гіпноз та інші навіювання.
– Треворе, ти не розумієш, у неї колосальні здібності! Та й зовні… – Йован підморгнув Треворові і продовжив: – Якщо хочеш, познайомлю. Дівчина просто видатна в усіх сенсах. У мене завтра вранці відбудеться останній сеанс. До речі, вона дуже ефектна і самотня.
Останнє слово Йован вимовив змовницьким тоном і знову підморгнув Треворові.
«Справжній