Чи може цей крок саморуйнування змінити навколишній світ? Навряд чи, – професор знову зробив багатозначну паузу і подивився на аудиторію, – життя, шановні мої, триватиме, як і раніше, але людина, на жаль, стає вже не активним її учасником, а найімовірніше, пасивним спостерігачем».
Цю лекцію професора філософії Карлового університету в Празі, де він вивчав право, чоловік запам'ятав надовго і неодноразово замислювався над тим, шукаючи відповідь на своє запитання, коли розум підштовхував його до самогубства.
Але була одна обставина, яка зводила нанівець усю теорію причинно-наслідкового зв'язку суїциду.
Що як якась людина де-факто і є стороннім спостерігачем свого життя? Що як вона і без цього кроку спостерігає за собою звідкись ізсередини своєї підсвідомості, безсила що-небудь змінити, доповнити або змінитися самій? Що як це спостереження, незалежно від прагнення людини, дамокловим мечем висить над її розумом упродовж усього її свідомого життя? Що тоді змінить цей останній крок у небуття? І чи може він що-небудь змінити взагалі?
Неподалік, на узбіччі шосе, стояло таксі з увімкненим двигуном. За кермом сидів індус і під гучну музику з усмішкою на обличчі наспівував простеньку мелодію індійського фольклору.
«Ну і пасажир трапився сьогодні, – розмірковував той, – дав тисячу євро, щоб дістатися в це зубожіле, Богом забуте гірське село».
Особливого бажання їхати сюди у таксиста не було і петляти гірськими серпантинами на слизькій зледенілій дорозі його не приваблювало зовсім. Утім він погодився. І не тільки через гонорар. Таксист бачив, як кілька його колег відмовили клієнтові, і йому стало по-людськи шкода цього самотнього, утомленого, легко одягненого чоловіка.
«Так, не по сезону», – відзначив про себе індус, поглядаючи на його одяг, коли пасажир підсів до нього поблизу залізничного вокзалу.
Справді, одягнений він був дивно для цієї пори року. Тоненьке кашемірове пальто, чорні, ретельно випрасувані штани й осінні черевики. На шиї – кілька разів закручений великий товстий темно-синій шарф. Волосся на голові скуйовджене, на обличчі триденна щетина. І ніякої валізи в руках, що дивно для людини, яка вийшла з будівлі вокзалу.
Дорога сюди була жахливо слизькою. Увечері випав мокрий сніг, а вночі мороз скріпив вологу на гладкому асфальті шосе, і до опівночі воно перетворилося на суцільне скло. Дорожні служби сюди ще не дісталися, і індус довго розмірковував, чи їхати, але пасажир авансом дав утричі більше, ніж насправді коштувала ця поїздка, навіть ураховуючи зворотний шлях.
Весь час пасажир мовчки спостерігав з вікна автівки за дорогою. Одразу було