Дід із Довра: Синашу!
Двірським кавалером стаєш у хвості.
А жовту кокарду, що зараз припнуть,
На празник великий у пас тільки носять!
Пер Ґінт: (подумавши)
Говорять – людина мізерний атом
Хилитися мусить, куди не повіє.
Давайте хвостяку!
Дід із Довра: А бачиш – зумієш!
Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.
Пер Ґінт: (роздратовано)
Ну годі, до біса! Чи схочете ще,
Щоб я для вас віру батьківську покинув?
Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.
Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,
А вірою зви це, що ми звемо – жах.
Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків
Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.
Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,
І в тому різниця між нами і вами,
Та годі вже діла поважні вести –
Пора вже на радість для уха і ока.
А вуте музики настройте арфи,
Танечниці, доврських танків заведіть!
(Музика і танці)
Придворний троль: Сподобалось?
Пер Ґінт: Що? Гм.
Дід із Довра: Не бійся – скажи!
Що бачиш?
Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –
Корова по струнах копитом товче,
А льоха тупцює в коротких штанцях.
Придворний троль: Сейчас його в штуки!
Дід із Довра: Отямтеся, в нього
Ще людські всі змисли.
Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!
Проколемо уха і виберем очі!
Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?
Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку
Ударити в жарти на пирі не вадить.
Жінка в зеленій сукні: Ти справді жартуєш?
Пер Ґінт: Хай чорта не бачу,
Танці і музика були надзвичайні!
Дід із Довра:
Раз в раз таке лихо з цілим людським родом,
Держиться свойого, як вош кожуха.
Печи його жаром, ножем ріж – однако
Часочок і рани усі загояться.
От зять мій на примір – такий був укладний,
Позволив нам з себе людську зняти ношу,
Напився із чарки, дав хвіст причепити,
Усе, як годиться, здалося, що в ньому
Умер старий Адам, аж гульк із усього
Опять же явилась людина, як перше,
Так, так – нам, синашу, лічитися треба,
Прогнати із себе людськую природу.
Пер Ґінт: Лічитися?
Дід із Довра: Що ж бо? Я ліву зіницю
Заріжу легенько, глядітимеш косо,
Та все, на що глянеш, побачиш таким,
Як ми його бачим. Праве око виймем…
Пер Ґінт: Здурів ти?
Дід із Довра: (кладе на стіл операційне приладдя)
Ось, бачиш – мої причандали,
По всьому дістанеш кінські окуляри.
Як глянеш, побачиш ти любку в красі
Й плести нам не будеш про глупу корову,
Ні льоху, що мала