Замість ялинки ми прикрасили у вітальні молодий стрункий кипарис.
– Краби! Краби! – сповістив тато.
Гості за довгим столом по-святковому пахли. Вони трохи злиплись, як вареники в горщику, від жари та вина. Вони видали гастрономічний крик радості. За столом сиділи дорослі різних народів. З росіян – татів однокласник письменник Коханов. Хлопчаками вони разом мучили дівчаток і кішок. Була напівсива родина французів-виноробів, і був веселий голландець, який пив їхнє вино і все випив. Троє іспанців-фотографів, голосно плямкаючи, їли креветки. Причвалав здичавілий американець з білою пов’язкою на голові. Власник бару на нудистському пляжі. Ми часто ходили до нього на пляж, і там я остаточно переконалась, що людям личить бути голими. Коли люди голі, вони стають значно добрішими, не кричать, не сваряться, сором’язливо посміхаються. Вдягнутий чоловік ніколи просто так не запропонує мені морозиво, а голі чоловіки на пляжі кидаються наввипередки пригостити мене морозивом у барі… Я завжди обираю мангове… Воно таке смачне! Поруч з американцем сидів рудий поляк в обіймах своєї дружини-угорки. Вони дулися одне на одного, але обійматися не припиняли.
Татів приятель, фін-перекладач, трохи пахнув клопами. Новий рік не став для нього виключенням. Інший близький татів приятель, німець Улі, пахнув так сильно парфумами, що навколо нього всі гикали. Дівчина-якутка з ритуальним шрамом на обличчі, Заріна, вміла наслідувати жаб та шум тайги. Незрозумілий старець мукав: він забув російську і не навчився іншим мовам. Коханов в’їдливо називав його російським лібералом.
На дальньому кінці столу, тримаючи в руках гітару, скромно сидів невисокий чорнобровий красень. Він нервово тремтів ніздрями. Очі банькаті, довге чорне волосся, дуже бліда шкіра, чорний костюм з білою сорочкою.
Дві дівчини з Києва сиділи в купальниках тілесного кольору. – Це наші маскарадні костюми! – пояснили вони.
Дітей не було, навіть домашніх тварин і тих не було, нікого! Самотня, я зазирала під кипарис, прикрашений білими кулями. Під кипарисом була купа коробок та коробочок.
– Краби! Краби! – галасували гості.
– Мииии! – мукав незрозумілий старець.
Краби пахли розпареною білизною. У жовтому міні моя няня Діана внесла срібну тацю з довгими краб’ячими ногами. Мама подивилася на них і загадково фиркнула. За навстіж відчиненим вікном море зітхало. Тато щиросердно сказав фінському другу:
– Тут зірки виглядають інакше, ніж на Півночі. Навіть Полярна зоря мені не видається такою вже полярною.
Фін у відповідь став плюватися.
– Ти чого не їси? – тато обережно торкнувся до маминої руки. – Ти любиш краби!
Мама великими стурбованими очима дивилась на крабів, підперши підборіддя рукою. Діана обходила гостей, наливаючи шампанське.
– Налити? – всміхнулася мені.
– Налий Марусі! – радісно замахав руками тато. – Їй вже можна!
– Діано, не здумай! – гримнула на неї мама.
Діана нервово відірвала