Павло схилився над альбомом нижче. Якийсь час роздивлявся світлини прабабці Ірени Анни, тоді підвів голову.
– Ти теж на свою прабабцю схожа. Тільки очі ясніші маєш. А риси обличчя такі ж делікатні, як у неї. Та й волосся таке ж гарне. А ще ти така ж тоненька в стані, як вона. І зграбна така ж.
Ірена всміхнулась і мимовільним рухом поправила зачіску.
– Скажеш щось таке, – вона придивилася до світлин прабабусі Анни уважніше. – Але якщо ти так бачиш мене, то нехай. Усі кажуть, що вона була красунею. Тільки в них з прадідусем Адамом тридцять років різниці у віці було. Він був шляхтичем, дуже заможним, з гарного дому, але помер, коли прабабуся ще зовсім молодою була. Залишив її з дітьми. Троє чи п’ятеро. Щось тепер навіть і не пригадаю, скільки там дітей було. В нього то був навіть не перший шлюб. Я чула від бабці Ельжбети, що її мама, а моя прабабця Анна, простого роду була. Ще й бідна. І начебто сирота. Її цьоця виховувала, але потім, здається, вигнала за якусь провину з дому.
Ірена обережно розгладила старе фото.
– Але по знимці того й не скажеш. Постава і погляд у прабабусі Анни такі, немов вона уроджена шляхтянка.
Павло теж глянув на світлину.
– Певно, її примусово видали заміж за твого прадіда Адама. Кажуть, у ті давні часи часто таке робили. Сама подумай, у них була така величезна різниця в віці. Як молода дівчина могла добровільно взяти шлюб з аж таким старшим чоловіком? Або за гроші пішла, або насильно.
– Багато ти знаєш, – Ірена замислено торкнулася рукою однієї зі світлин своєї прабабусі, окреслила коло довкола її обличчя, ніби стерла слід часу зі знимки. – Не насильно. Там гарна любов була. В дитинстві я випадково підслухала розмову бабці Ельжбети з мамою. Вони думали, що я сплю, а я лише прикидалася сонною. Бабця випоминала моїй мамі, що дозволила їй на шлюб з татом лише тому, що в родині дуже поважно трактують любов між подружжям. Навіть якщо не однієї нації чоловік та жінка, перешкод не чинять. А в прабабці Анни з прадідусем Адамом ще й якась особливо скандальна історія любові була. Здається, дитина народилася ще до шлюбу. Не подивуюся, якщо та дитина – то й є моя бабця Ельжбета. Але ти мені дивися… – Ірена суворо звела брови та виразно глянула на Павла. – Мене перед нею не викрий. Я того тобі не казала. І взагалі я в дитинстві дуже міцно спала та нічого не чула.
Павло жартівливо притягнув Ірену до себе.
– Хіба викуп за мовчання мені заплатиш.
– Який ще викуп? Що за шантаж?
– Такий, який сам собі оберу, викуп, – він майже на мус повернув її голову до себе, нахилився і поцілував Ірену в губи. – Отакий солодкий викуп.
Ірена вдавано сердито відштовхнула його від себе.
– Та ну тебе. А якби хтось сюди зайшов? Що мамця подумає про мене? Та й про тебе теж.
– Але ж не зайшов ніхто. Не злосться на мене! Тобі не пасує.
Ірена сердито надула губи і перебільшено суворо