Вона зловила в погляді Павла мимовільне захоплення нею і таке ж гостре відчуття повноти щастя, як у ній самій. Невже це справді відбувається з нею? З ними обома? Боже, невже нарешті справді сталося щось особливе?
Ірена спробувала щось сказати Павлові. Мимовільний порух губ, глибший подих і розуміння, що слова зайві. Їм справді було неймовірно гарно поряд і ще дуже хотілося немов крила широко розкинути руки й полетіти у простір нічного неба.
– Ірцю, це ти? – раптом Ірена почула голос мами, яка саме зараз визирнула з вікна їхнього помешкання і намагалася щось роздивитися в темряві літньої ночі. – Йди вже додому, дитино! З ким ти там стоїш?
Ірена похапцем звільнила руку, одним порухом рамен скинула з плечей маринарку Павла, швиденько віддала її йому й одразу ж на крок відступила від нього.
– Боже, я ж геть забула, що мама наказувала мені не запізнюватися. Хоч би тато вже спав. Він мене вб’є!
Павло заслонив їй дорогу.
– Хочеш, скажу твоїй мамі, що це я тебе затримав, і попрошу вибачення.
Дівчина широко округлила очі.
– Нащо? Боже збав. Тільки гірше зробиш. Стій тут. Я сама з мамою поговорю. Вона в мене хороша. Зрозуміє.
Якось непомітно навіть для самої себе в розмові з Павлом Ірена теж перейшла на «ти».
– Я завтра прийду до тебе, Ірено. – Павло легенько притримав її за лікоть. – Сюди прийду. Під твою кам’яницю. Ввечері прийду. Коли стемніє. Вийдеш до мене?
Ірена зловила погляд Павла, на мить затрималася, щоб покласти свою долоню на його руку, тоді ствердно кивнула і похапцем кинулася до своєї брами. Господи, тільки б мама не вийшла сюди на вулицю і не сварила її при Павлові. Це ж який сором буде. Він вирішить, що вона зовсім мале дівчисько і мама відпускає її лише на декілька годин.
Вдома Ірена так-сяк пояснила мамі де, чому та з ким затрималася. Усіх подробиць, звичайно ж, їй не розповіла, проте по маминій реакції і по тому, що вона взагалі її не сварила, зрозуміла, що мама здогадується, що саме відбувається з її донькою. Ну й нехай. Може, й добре. Якщо не сварить, то саме так і має бути в її житті.
Десь на рівні підсвідомості Ірена саме цього вечора вперше зрозуміла, що зараз із нею відбувається щось дуже особливе, інтимне, світле і таке, що буде з нею крізь роки життя та всі випробування. Треба запам’ятати собі це. Щоб випити до денця.
Павло був на чотири роки старшим за Ірену, та й виглядав значно поважніше, аніж вона, проте, як виявилося згодом, вони з ним мали багато спільних друзів. Враховуючи всі обставини, уже давно мали б познайомитися, але чомусь досі навіть не бачилися. Доля немов вичікувала на слушний момент або ж навмисно готувала саме таку зустріч, як була в них у той весняний теплий вечір.
Чим Павло припав їй до серця на тих уродинах, Ірена й досі не розуміла. Не був аж надто вродливим. Доволі високий і худорлявий, зі світло-русим волоссям та з бурштинового кольору