Ірена непевно повела плечима. Ну, дійсно, не по перстень на заручини він побіг.
Вона замислилася. Оце так подивилися знимки. Так і їхня з Павлом знимка з заручин з’явиться в тому альбомі.
Ірена машинальним рухом згорнула родинний альбом, який лежав у неї на колінах, і притиснула холодні долоні до розпашілих щік. Та, ні… Які заручини? Дурниці. Так алярмово пропозицію заручитися не роблять. Між ними навіть нічого забороненого ще не сталося. Куди поспішати?
Вона ледь закусила губу. Ні, десь у підсвідомості вона давно розуміла, що колись вони з Павлом, може, й подумають про заручини та шлюб, проте навіть не припускала, що це станеться так швидко і так несподівано. Познайомилися ж лише кілька місяців тому. У них ще все попереду. Куди він спішить? Він тільки наступного року завершує науку в Політехніці. Хоча… А раптом він надумав шукати роботу десь не у Львові. Може, вирішив поїхати в Перемишль, Краків чи й у Варшаву. Вони люблять одне одного, то й зрозуміло, що розлучатися не захочуть.
Ірена втупила погляд у родинний альбом, який щойно згорнула. Насправді ж нічого перед собою не бачила і була заглиблена лише у власні думки та припущення. О Господи, а що ж скажуть на все це тато з мамою? Їй ще гімназію закінчувати. Рік часу вчитися. Зарано заміж іти, і світ собі зав’язувати теж зарано. Вони можуть відмовити Павлові.
Ірена ще сильніше закусила губи. Чи, може, все ж таки дозволять їм одружитися? Казали ж, що він розумний та вихований молодий чоловік, що походить з гарної родини, і знають, що вона його любить.
Ірена відклала родинний альбом на столик при канапі. От комедія. Якщо розказати про все це колежанкам, вони від подиву не просто роти пороззявляють, а взагалі попадають. Ще й одразу ж і наперебій проситимуть сказати, хто з них буде в неї дружкою.
Ірена підвелася на ноги і заходила по кімнаті. Ні, наразі не треба їм нічого казати про заручини. Ще наврочить на себе біду або ж відлякає власне щастя. Хтось з колежанок може навіть позаздрити їй чи пустити поголос. Люди іноді такі злі бувають. Що тоді? Павло такий неймовірний і такий… Ірена міцно притиснула долоню до губ. Такий уважний, хороший, ніжний, відданий. Так любить її, що аж годі повірити власному щастю. Ні, не буде вона нікому нічого казати. Колись потім. Коли все у них уже йтиме до одруження. Боже, невже вони справді одружаться? Яке ж то щастя.
Вона заховала обличчя в долонях, а тоді від надміру емоцій розсміялася і закружляла по кімнаті. Зупинилася на мить біля вікна. Глибше вдихнула п’янке вже майже осіннє повітря, яке лилося знадвору, і аж очі заплющила від задоволення. На вулиці досі пахло літніми квітами, вологою землею та розпареним серпневою спекою листям.
Ірена високо підняла руки над головою, ще глибше вдихнути повітря, закинула голову вверх і глянула в простір багряного неба над їхнім будинком. Любила Павла так сильно і так гаряче, що аж задихалася від щастя та надміру власних почуттів. Якщо він зараз