– Він знов у твоїх руках, Поле. Кевіне, ласкаво просимо до нашої родини, – промовив Джон Мільтон і простягнув руку.
Кевін узяв її, і вони рішучо потиснули один одному руки.
– Дякую.
– А всі формальності, пов’язані з вашим переїздом до квартири, як я вже казав, буде залагоджено до вихідних. Можете коли завгодно показати її дружині.
– Ще раз дякую. Не можу дочекатися.
Джон Мільтон з розумінням кивнув.
– Оце людина, еге ж? – тихо сказав Пол, коли вони вийшли з кабінету.
– Просто неймовірно, як він одразу доходить до суті. Відчувається, що серйозний, але мені все ж здалося, що не педант. А ще він був дуже приязний.
– О так. Чесно кажучи, – відповів Пол, зупинившись у коридорі, – ми всі від нього в захваті. Він схожий на… батька.
Кевін кивнув.
– Так, так мені й здалося, – він озирнувся назад, – наче я сидів і розмовляв зі своїм батьком.
Пол засміявся та обняв Кевіна однією рукою, і вони знову пішли коридором, до кабінету Дейва Котейна. Дейв був ближчий за віком до Кевіна: йому був усього тридцять один рік. Він теж був випускником юрфаку Нью-Йоркського університету, і вони одразу почали згадувати спільних викладачів. Дейв був струнким чоловіком під метр вісімдесят і мав коротко, майже по-військовому підстрижене світло-каштанове волосся. Кевінові подумалося, що Міріам він здасться милим, бо має світло-блакитні очі та м’яку, приємну усмішку, а ще чимось нагадує її молодшого брата Сета.
Попри худорляву фігуру, Дейв мав глибокий, звучний голос – будь-який директор хору продав би душу, аби лиш залучити такого до свого ансамблю. Кевін уявив, як його голос відлунює над головами уважних слухачів під час перехресного допиту в суді. З їхнього знайомства Кевін здогадався, що Дейв Котейн – людина прониклива і дуже розумна. Згодом Пол розповість йому, що Дейв Котейн був у п’ятірці найкращих випускників свого курсу в університеті й міг би працювати в низці престижних нью-йоркських або вашингтонських фірм.
– Дозвольте продовжити екскурсію, – сказав Пол. – У вас із Дейвом ще буде чимало можливостей познайомитися ближче, й у ваших дружин теж.
– Чудово. Ви маєте дітей? – запитав Кевін.
– Ще ні, але скоро матимемо, – відповів Дейв і додав: – Ми з Нормою приблизно на тому ж етапі, що й ви з Міріам.
Кевін почав усміхатись, а тоді йому подумалося: як дивно, що вони обізнані і з його особистим