Дорогою додому, між нападами сліз, я думала про те, як ампутація вплине на моє життя. Картина здавалася доволі невблаганною. Я була налякана.
Я страждала вже впродовж чотирьох років. Коли мені пересадили кістку, виникли ускладнення, і залишкова інфекція буквально знищила мою ступню. Ці чотири роки були складні, але я ніколи не думала, що все скінчиться саме так. Я не очікувала, що носитиму протез.
Однак більше нічого не можна було зробити, щоб відновити ступню й ногу. Ураження були завеликі.
Лікар пояснив, що мені якомога швидше потрібна операція. Я боялася розповідати про це чоловікові. Після чотирьох років численних операцій та перебування в лікарні ми були на межі банкрутства. Тоді в нас не було медичного страхування і ми щомісяця сплачували рахунки. Чоловік гарував на роботі. Тепер усе було ще дорожче – і я відчувала себе тягарем.
Після того доленосного дня все відбувалося дуже швидко. Лікар ампутував мою праву ногу приблизно на шість дюймів нижче від коліна. Кýкса швидко загоювалася, бо інфекції вже не було, тому він працював зі здоровою тканиною.
На той час зазвичай до вимірювання розмірів для протеза минало вісім тижнів. Я була готова за шість. У пригоді стало те, що я була молода й відносно здорова. Після п’ятиденного перебування в лікарні я повернулася додому на милицях, радіючи, що все скінчилося. Боліло не так сильно, як раніше, коли щодня відчувала біль, але я розуміла, що він зрештою мине, і це сповнювало мене надією.
Мій чоловік працював на автозвалищі. За півроку, упродовж яких я чекала на перше примірювання протезу, він придбав згорілу автівку й повністю її відновив. Гроші, які він отримав за неї, компенсували витрати на лікарню й новий протез. Це було дивовижно.
Я досі вірю, що саме така сума була «божественним втручанням». А як інакше пояснити те, що все зійшлося до останнього пенні? Збіг? Не думаю.
Решта – уже історія. Проживши з ампутованою ногою сорок шість років, можу сказати, що це не найгірше з того, що сталося зі мною. Як на свої сімдесят чотири я дуже добре ходжу й маю не більше скарг, ніж мої однолітки. Насправді їх навіть набагато менше, тому що в мене досить активний спосіб життя.
Якщо звести все до цифр, мені бракує лише приблизно десяти-п’ятнадцяти відсотків до «повної мене». Це не дуже багато. Раніше спотворена нога боліла, загрожуючи підірвати здоров’я всього тіла. Те, що її видалили й відновили моє здоров’я, було дивом. Хіба можна просити більшого?
Визнаю, що іноді проблеми із протезом бісили мене. У такі миті я була роздратована й не вірила у свої сили. Технології зробили сучасні протези абсолютно неймовірними. Більшість людей навіть не помічає, що в мене штучна кінцівка (і я теж цього не помічаю).
Секрет – усвідомити зміни і прагнути щиро змінити своє ставлення до життя.
Якщо самовдоволено спостерігати, як життя проходить повз тебе, і сидіти на одному місці, ніколи не досягнеш того, чого хочеш.