Ми розпочали наше дослідження з епохи Відродження тому, що на цей період припадає зародження сучасного індивідуалізму, а також через те, що праці історіографів цього періоду висвітлюють важливі й цікаві для нашої праці фактори, а саме вихід людини з доіндивідуального існування й повне усвідомлення себе як окремої істоти. Хоча ідеї Відродження і мали значний вплив на подальший розвиток європейської думки, основні корені сучасного капіталізму, його економічної структури і духу ми знаходимо не в італійській культурі пізнього Середньовіччя, а в економічній і суспільній ситуації Центральної і Західної Європи та в доктринах Лютера й Кальвіна.
Основна відмінність цих двох культур така: культура Відродження презентувала суспільство відносно високорозвиненого торгівельного й промислового капіталізму; це був соціум, яким керувала невелика група багатих та можновладних індивідів і які становили соціальну базу для філософів та художників, що виражали дух цієї культури. Натомість Реформація була здебільшого релігією селянства й нижчих і середніх класів міського суспільства. Німеччина також мала своїх багатих підприємців, наприклад, таких як Фуґґери[34], але нові релігійні доктрини зверталися не до них і не вони становили ту основу, з якої виріс сучасний капіталізм. Як показав Макс Вебер, саме міський середній клас став основою сучасного капіталістичного розвитку західного світу[35]. Оскільки соціальні основи Відродження і Реформації були абсолютно різними, цілком природно очікувати, що й дух цих рухів був різним[36]. З подальшого розгляду теології Лютера й Кальвіна деякі відмінності стануть очевидними. Ми зосередимо увагу на питанні про те, як звільнення індивіда від колишніх пут вплинуло на структуру характеру представників міського середнього класу, і покажемо, що протестантизм і кальвінізм, як виразники нового почуття свободи, водночас становили і втечу від тягаря цієї свободи.
Спочатку