Втеча від свободи. Еріх Фромм

безпеки та спокою. Процес індивідуалізації – це посилення й розвиток індивідуальної особистості, і водночас це процес, у якому зникає оригінальна ідентичність, бо дитина втрачає первинні зв’язки, які лежали в її основі. Це відокремлення прогресує і може призвести до ізоляції, яка, своєю чергою, може перетворитися на розгубленість і породити інтенсивну тривогу й розпач. Як наслідок, можливо, виникне новий вид близькості й солідарності з іншими, якщо дитина не змогла розвинути внутрішню силу та продуктивність, які є основою цього типу зв’язку зі світом.

      Якщо кожен крок у напрямі відокремлення та індивідуалізації супроводжують відповідні етапи у зростанні «я» людини, тоді розвиток дитини буде гармонійним. Але цього не відбувається. Хоча процес індивідуалізації перебігає автоматично, розвитку «я» людини перешкоджає низка індивідуальних і соціальних факторів. Розрив між цими двома тенденціями породжує нестерпне відчуття ізоляції та безсилля, що, своєю чергою, призводить до психічних механізмів, які пізніше будуть описані як механізми втечі.

      У філогенетичному плані історію людства також можна схарактеризувати як процес посилення індивідуалізації та набуття людиною дедалі більшої свободи. Людину з долюдського стану виводять саме ті перші кроки, якими вона звільняє себе від пут коерсивних інстинктів. Якщо під інстинктом розуміти особливу модель дії, що визначається вродженою в людині неврологічною структурою, то в чистому вигляді ми можемо спостерігати її в царстві тварин[22]. Що нижчу сходинку посідає тварина за шкалою розвитку, то краща її адаптація до природи, а також уся її діяльність контролюється інстинктами та рефлекторними механізмами. Славнозвісна соціальна організація деяких комах є виключно результатом інстинктивного впорядкування. Натомість що вище тварина перебуває на шкалі за станом свого розвитку, то гнучкіші її моделі поведінки та менш широке її структуральне пристосування до навколишнього світу при народженні. «Інстинкт… у вищих форм тварин є категорією, яка зводиться нанівець, якщо взагалі не зникає, особливо у людей»[23].

      Людське існування починається тоді, коли діяльність людини досягає певного ступеня свободи від інстинктів, коли пристосування до природи втрачає примусовий характер, коли способи дії більше не обумовлюються генетично успадкованими людиною механізмами. Інакше кажучи, людське існування і свобода є від самого початку нерозлучними. Свобода тут вживається не в позитивному сенсі «свобода для», а в негативному – «свобода від», тобто свобода від інстинктивного обумовлення дій людини.

      Свобода в такій концепції, як ми її щойно розглянули, є неоднозначним подарунком. На відміну від тварини, людина народжується без вродженого апарата, який би задавав їй правильну поведінку[24]. Вона залежить від своїх батьків більше, ніж будь-яка тварина, а її реакції на довкілля менш оперативні, не такі ефективні