Усе сказане про капіталістичний розвиток ремісничих цехів іще очевидніше стосується торгівлі. Сама середньовічна торгівля була переважно дрібною міжміською, проте в XIV і XV століттях швидко росла загальнонаціональна й міжнародна торгівля. Хоча історики й розходяться в думках щодо того, коли саме почали розвиватися великі торгові компанії, вони погоджуються, що в XV столітті ці компанії стають дедалі могутнішими й перетворюються на монополії, а їхній великий капітал загрожував однаковою мірою як дрібному торговцеві, так і покупцеві. Реформа імператора Сигізмунда в XV столітті мала на меті приборкати монополії за допомогою законодавства. Проте становище дрібного підприємця ставало дедалі ненадійнішим: «Його вплив був достатнім лише для того, щоб скарги було почуто, але не для того, щоб домогтися дієвих заходів»[44].
Обурення і гнів дрібного торговця щодо монополій красномовно висловив Лютер у памфлеті «Про торгівлю і лихварство»[45], що вийшла друком 1524 року. «Вони взяли у свої руки контроль над усіма товарами й безсоромно користаються всіма хитрощами, про які ми згадували; вони підвищують та знижують ціни як їм заманеться і тим розоряють та гублять усіх дрібних торговців, немов щука дрібну рибку, так наче вони – володарі над творінням Божим і немає на них жодних законів віри та любові». Ці слова Лютера могли б бути написані й сьогодні. Страх і ненависть, з якими середній клас ставився до заможних монополістів у XV–XVI століттях, багато в чому нагадують почуття середнього класу нашої епохи до монополій і могутніх капіталістів.
Роль капіталу посилювалась і в промисловості. Характерний приклад показує гірнича промисловість. Спочатку частка кожного члена гірничого цеху була пропорційна тій роботі, яку він виконував сам. Проте вже в XV столітті частка прибутку нерідко належала й капіталістам, які самі не працювали, а робота в дедалі більшому обсязі виконувалася найманими робітниками, які отримували платню за свою працю, проте не мали частки в прибутках підприємства. Такий самий процес капіталістичного розвитку відбувався і в інших галузях промисловості, що посилювало тенденції, які були наслідком зміцнення ролі капіталу в ремісничих цехах і в торгівлі: збільшення дистанції між багатими й бідними, дедалі гостріше невдоволення серед бідних класів.
Щодо становища селянства думки істориків розходяться. Аналіз ситуації, проведений Шапіро, який ми подаємо нижче, мабуть, достатньо узгоджується з результатами більшості дослідників. «Попри видимість процвітання, умови життя селянства швидко погіршувалися. На початку XVI століття лише меншість селян були справжніми господарями землі, яку вони обробляли, і мали