Унаслідок цих та багатьох інших причин в Італії виник потужний грошовий клас, представники якого були сповнені ініціативи, влади й амбіцій. Феодальна класова стратифікація стала менш важливою. Починаючи з ХІІ століття аристократи та бюргери жили разом у межах міста. Соціальні взаємодії почали ігнорувати кастові відмінності. Те, в якій сім’ї народилася людина, її походження були менш важливими, ніж багатство.
Тим часом похитнулася й традиційна соціальна стратифікація серед народу. Замість упорядкованих прошарків населення, у містах ми бачимо маси експлуатованих і політично пригноблених робітників. Уже 1231 року, як зазначає Буркгардт, політичні заходи, вжиті Фрідріхом ІІ, були «спрямовані на цілковите знищення феодальної держави, на перетворення населення на масу, позбавлену власної волі чи засобів самозахисту, але змушену по максимуму сплачувати численні мита»[28].
Результатом дедалі більшої руйнації середньовічної соціальної структури була поява індивіда в сучасному розумінні цього поняття. Знову процитуємо Буркгардта: «В Італії вперше скинуто цю вуаль (віри, ілюзії та дитячих забобонів), і стає можливим об’єктивний підхід і розгляд держави, а заразом і решти речей у цьому світі. Разом із цим посилюється і суб’єктивний бік, бо людина починає усвідомлювати себе індивідом із власною духовністю й визнає себе такою. Колись у такий самий спосіб греки відокремлювали себе від варварів, й араб почувався індивідом у той час, коли інші азійські племена ідентифікували себе лише як частину своєї раси»[29]. Опис Буркгардта духу цього нового індивіда ілюструє те, про що ми писали в другому розділі про відокремлення індивіда від його первинних зв’язків. Людина виявляє, що і вона, й інші – це індивіди, окремі істоти, вона також усвідомлює, що й природа відокремлена від неї за двома параметрами: її треба приборкати та опанувати в теоретичному й практичному вимірах, а також можна насолоджуватися її красою. Людина відкриває для себе світ – на практиці відкриває нові континенти й розвиває дух космополітизму, який Данте ілюструє своїм висловом «Моя країна – це весь світ»[30].
Ренесанс – це культура багатого й могутнього вищого класу, який опинився на гребені хвилі, що її здійняв шторм нових економічних сил. Народні маси, яким не дісталося багатства і влади керівних груп, втративши безпеку, яку їм надавав попередній статус, стали аморфною масою, якій можна було догоджати чи яку можна було залякувати – головне, що можновладні групи відтепер завжди нею маніпулювали. Пліч-о-пліч із новим індивідуалізмом