Якось поет Олексій Довгий розповів мені, як у видавництві «Дніпро» в 1962 році мала вийти збірка поезій Ліни Костенко «Зоряний інтеграл». Її вже підготували до друку, але без дозволу згори, тобто із ЦК КПУ, книжки тоді не виходили, а тим більше такої опальної авторки, як Ліна Костенко. І не тільки її – ще чимало рукописів надовго залягало в архіві видавництва. Побоюючись за долю авторського примірника «Зоряного інтеграла» з багатьма правками і вставками в тексті, О. Довгий на свій страх і ризик забрав її з архіву видавництва і передав на ознайомлення Г. Кочуру. Мудрий і досвідчений конспіратор Григорій Порфирович передав її «на розгляд» Д. Паламарчуку, який вирішив «одягнути» рукопис у темно-оранжеві палітурки, щоб познайомити ще декого з цією невиданою книжкою. Рукопис розглядала таємна редакційна рада – І. Світличний, Г. Кочур, Д. Паламарчук, М. Лукаш і звичайно ж О. Довгий. Очевидно, саме з цього примірника робили самвидавівські копії, які поширювали серед довірених людей. Напевно, саме за одним із авторських примірників було видано «Зоряний інтеграл» за кордоном, а першотекстом стала авторська верстка з видавництва «Дніпро». Але оригінал єдиного примірника збірки завідувач редакції поезії, драматургії та кінодраматургії О. Довгий вирішив передати на збереження в надійні руки – своєму лікарю М. Фененку, про що я довідався майже через сорок років.
Я одразу ж зателефонував доньці покійного лікаря Оксані Фененко й попросив пошукати в батьківській бібліотеці той унікальний рукопис епохи тоталітаризму.
За кілька днів я вже тримав у руках той рідкісний примірник, який приховав поет і редактор О. Довгий, а зберіг лікар М. Фененко. Тоді ж Оксана Фененко буквально приголомшила мене ще однією знахідкою в батьківському архіві, – вона принесла й подарувала для архіву В. Сосюри оригінал історії його хвороби, яку вели лікарі впродовж чотирьох останніх днів життя поета. Її зберіг і не передав до санаторного архіву лікар і великий патріот М. Фененко.
Отже, погортаємо цю фатальну історію, яка не додасть жодного рядка до творчого спадку поета, але дещо скаже про роки, які теж були фатальними в його житті.
5 січня 1965 р., напередодні дня народження, В. Сосюра приїхав на лікування до клінічного санаторію «Конча-Заспа», що належав четвертому управлінню МОЗ УРСР.
Під час прийому у хворого поета артеріальний тиск «зашкалював» до 230/120 мм. У санаторно-курортній картці, заповненій лікарем 28 грудня 1964 р., зазначено, що 25 вересня 1964 р. В. Сосюра переніс інфаркт міокарда.
5 січня хворого оглянув лікар М. Фененко, якому В. Сосюра поскаржився «на періодичні болі в зоні серця, деяку загальну слабкість». До історії хвороби було записано, що «на гіпертонічну хворобу хворіє з 1951 року» – із того найстрашнішого року, коли поета за вірш «Любіть Україну» громили у всесоюзному масштабі. Нагадаємо,