Тут іде повторення тексту, що є в автографі В. Сосюри з архіву Ю. Смолича («Сьогодні свайба у Степана…»), а далі цілком невідомі фрагменти:
Уже не лускають насіння
Баби на призьбі, на дубках,
Тільки вгорі спокійно й синьо,
Тільки вгорі незнаний жах…
Уже і Керенський, і Троцький —
Один погас, другий зійшов.
І голосний гудок заводський
Побідно далі розколов.
Був у Махна смуглявий хлопець
Його найвірний ад’ютант.
Чудний якийсь, а діло робить
Веселий синьоокий Ян.
Ян із Познані, та війною
Його закинуло в Донбас…
Ну й Ян з усмішкою ясною,
Ну й Ян – пропаща голова.
Уже в душі не пекло Данте,
Уже в душі не чорний шал.
Замість Кропоткіна і Канта
На етажерці «Капітал».
У Примакова чорні брови,
У Примакова губи-квіт.
Але од нього слів любові
Не дочекатися тобі.
І знов в душі те пекло Данте.
І знов в душі той чорний шал…
Тобі Кропоткіна і Канта
Хіба замінить «Капітал»?
(Махно впізнає Ганну. З новою силою «любов ударила Махна»).
Ну, хлопці, в нас весілля два —
Одружим Яна і Тетяну —
Оце такі мої слова.
Прийшов до хлопців невідомий,
А вміє, як вона, рубать.
Лице знайоме й незнайоме.
В лице – одрубані слова.
А хлопці – блиск, а хлопці – буря: —
Живе хай батько наш Махно!
Веселий синьоокий джура
Махнові подає вино.
Коли його нагнали білі,
Він зачепився за кущі.
Тугі жіночі перса білі
На сонці блиснули на мить.
– Так заливайся ж балалайко
Нехай копійкою життя…
Хай день, а вільний буду я!
Пропуски в тексті, фрагменти якого не міг згадати О. Т. Лебедь, було позначено ним рядком крапок, а в дужках ним самим передано зміст того, що не збереглося в пам’яті.
Перші чотири розділи поеми В. Сосюри «Мазепа» було надруковано в журналі «Життя й Революція» (1929. – № 1. – С. 3 – 15). Після віршованого роману «Тарас Трясило» цьому другому твору на історичну тему, на жаль, не судилося бути повністю опублікованим за життя автора, а його творча історія розтяглася більш ніж на три десятиліття. У названому журналі друкувався лише початок твору із присвятою І. Микитенку, написаний у Харкові влітку 1928 р., а над рештою розділів (V – ХХVI), прологом і епілогом поет працював у 1959–1960 рр. Причини такої тривалої перерви В. Сосюра пояснює сам в автобіографічному романі «Третя Рота»: «Я почав писати поему «Мазепа». Уривок з неї, власне, початок, я послав у журнал «Життя й Революція», а там «Мазепу» надрукували, тільки було зазначено, що то не уривок, а поема!
Образ був ще тільки ембріоном, а мене навіть за ембріон почали бити. І очолювали це биття Микитенко і Кулик».
Щодо цього «биття» робив пояснення й уточнення син І. К. Микитенка Олег Микитенко у статті «Друзі чи супротивники?» (Київ. – 1990. – № 2. – С. 138–149). Він згадує, що в архіві його батька є «рукописний зошит з текстом поеми «Мазепа»