В натхненнім пеані поета…
Тобою звучать і міста золоті,
Й заквітчані селами гони…
Ти – зброя ідеї. У битві й труді
Єднаєш сердець міліони…
Мов райдуги – арки над морем колон,
Що в небо музикою лине,
Де славить життя золоте жайворон…
Це – мова моєї Вкраїни.
Це – матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…
О мова вкраїнська!.. Хто любить її,
Той любить мою Україну.
Із книжки «Поезії» (1921)
Безладно торохтить по бруку день бездумний,
де порох голубий та цокоти копит…
Змарнілий небосхил роздерли нагло труби,
де ластівки кричать про сонце і степи…
О липне золотий!.. Твої байдужі очі
нагадують мені холодний блиск озер
І ранок голубий, де спів тремтить дівочий,
мов листя золоте розхристаних берез…
Де море шарудить, над срібним пляжем трави,
і шелестіння слів коханих і простих…
О теплий ночі блиск і блиск очей лукавий,
де у колисці вій гойдався молодик!..
Миколі Хвильовому[9]
Ми на драбинах зор за днем золотодзвонним…
Волошковим вінком годин тривожний бій…
І ранок з нами йде веселий та червоний
співати про завод і села голубі.
Зустрілись в квітні ми. На сонячні галяви
вже вечір голубий задумливо звисав…
і рядом з ним зоря, нервова і смуглява,
ховалась за доми, як золота коса…
Й нам путь тепер одна. Внизу старе захляле…
дим іншого життя нам вітер з гір несе,
і теплим молоком душа моя проллялась
на жито золоте твоїх дзвінких пісень…
Із збірки «Червона зима» (1922)
Рипнула дверима осінь,
з пилом закрутився жовтий лист,
а за ним простягся по дорозі
передсмертний листопаду блиск.
І тремтяче перекотиполе
притуляється до ніг благанно,
мов шепоче:
«Як же рано… як же умирати рано!..»
І котиться геть, таке безпорадне і голе…
Неба прозорі очі
затулило віями-хмаринами.
Вітер щоки цілує, лоскоче,
поросям верещить між колінами…
І навколо так холодно, холодно,
наче в жилах вся кров замерзла!
Серце моє, піснею проколоте,
вже не буде нам тепло й весело.
Розстилає вечір рядна,
глек зорі червоноточить…
Моя пісня – неоглядна,
а душа – печерний хлопчик.
На Захід, на Захід, на Захід!..
Заломила руки зоря.
Виють собаки
не зря…
Електричним поривом, подихом гроз
до бою, до бою на Захід…
Перестав вовтузитись і плакать
на снігу розстріляний мороз…
Котяться хвилі широко —
хвилі-мовчанки до ніг…
Місяцю