– Ти вже повинен був зробити це. Вибач, але всі знали, що з ваших відносин нічого хорошого не вийде – ви надто різні, ти знаєш, що я маю на увазі.
– «Нерівність душ – це гірше, ніж майна». Ми були щасливі разом і якби не загальні думки і ставлення інших, ми були би досі разом. Але це вже немає ніякого значення, все вже в минулому.
Так, майже в кожній ситуації можна поставити «якби». Але життя нам і підкидає проблеми, щоб побачити нашу готовність боротися за власне щастя. І той, хто здається передчасно, може дуже пожаліти про це в майбутньому.
РОЗДІЛ ІІ
(27 років тому)
Попелюшкою – саме так називали Віру її рідні та друзі, вже надто багато спільного в неї було з цією казковою героїнею. Тендітна фігура, витончені риси обличчя і розкішне каштанове волосся – дівчина була справжньою красунею. Народилася вона у маленькому селі, далеко від районного центру, росла в багатодітній сім’ї, де крім своєї любові та турботи, батьки не могли їй нічого не дати. Та одного разу, на своє щастя чи біду, Віра познайомилася з високим розумним і дуже заможним чоловіком. І в силу певних обставин, наша Попелюшка вийшла заміж за багатого принца. Тільки сімейне життя виявилося не таким чудовим, як в її казкової наставниці.
Вірин маленький п’ятилітній син лежав у своєму ліжку. Вже було досить пізно, але він ніяк не міг заснути, чи то щось тривожило хлопчика, чи то просто вітер так розгулявся, що своїм свистом не пускав сон до дитячої голівки. Багато незрозумілих речей було навколо Сашка, які цікавили і дивували водночас. Його погляд був спрямований на вікно – звідки доносилися різні звуки: то шелест листя, то рипіння незмащеної хвіртки, чи гавкіт розлючених собак. Все це заставляло його щораз міцніше притуляти до своїх грудей плюшевого коричневого ведмедика. Ніч несла з собою якусь свою містичність і в уяві маленького хлопчика поставало – що всі дерева оживають, а їх гілки – то руки. І коли могутній дуб, під дією вітру, своєю важкою рукою почав стукати в шибку – то це не на жарт зачепило дитяче серце.
– Мама! – налякано покликав Сашко.
Саме мама його могла захистити від всіх цих неусвідомлених страхів. В її теплих обіймах, він зразу ж би заспокоївся і заснув. Тільки відповіді не було.
Хлопчик тихо встав із ліжка, одягнув свої м’якенькі тапочки, у вигляді пухнастих смішних пандочок; а під рукою, як завжди – його вірний друг – ведмедик Тьома. Сашко попрямував у пошуках мами, яка мала б допомогти й захистити свого маленького сина.
Батьки були на кухні – з-під відкритих дверей розливалося світло по коридору, і було чітко чути їх голосну розмову. Хлопчик підійшов до дверей, але щось його зупинило перед самим порогом – батьки сварилися, спілкування було на підвищених тонах, а напруга в повітрі була така, що здавалося її можна було різати лезом. Сашко став за прочиненими дверима і спостерігав за всім, що відбувалося.
Я більше не можу так жити.