Футбол чи святкова вечеря?!
Суботній вечір Устим проводив вдома, у компанії брата і двох його друзів: Діми і Юри.
Діма: – Отже, завтра великий день «Динамо» грає з «Барселоною». Фінал. В кого зустрічаємося?
– Можна і в нас. – запросив Андрій Устим: – Хіба це завтра?
Юра: – Не сором мої тапочки, як ти не знаєш, коли фінал нашої збірної?!
Устим: – Народ, що мені робити? Я завтра не зможу.
Юра: – Та нічого, може попросимо і світовий чемпіонат трохи перенесуть.
Устим: – Я серйозно. Я мушу іти на нереально нудну вечерю з родичами Джулії.
Андрій: – То не йди. Думаю, твоєї відсутності ніхто не помітить.
Устим: – Я мушу піти. Що я маю Джулії сказати, що не зможу, бо хочу футбол подивитися? – трохи задумавшись, після короткої паузи додав. – Ні, дівчата такого не зрозуміють.
Діма: – Ну, то придумай щось.
Устим: – Що? Я не можу їй брехати.
Юра: – Чого? Ти що їй ніколи не брехав? За три роки?
Устим задумався: – Ні, я міг, хіба що уникати відповіді або ігнорувати запитання, якщо дуже треба, але я їй ніколи не брехав.
Діма: – То раз в три роки можна. Скажи, що ти захворів, від цього ніхто не застрахований, і всі хвороби приходять раптово.
Андрій: – А ще, ти ж і так залишишся вдома. Нікуди не потрібно іти, всі до нас прийдуть.
Устим: – Я навіть не знаю.
Юра: – А що тут знати, там тебе і так нікому не треба. Джулія буде зі своїми дорогими родичами, а ти в себе вдома, ніхто не скаже. Що тебе ще стримує?
Діма: – Будь патріотом! Хто буде за «Динамо» вболівати, як не ми?
Устим: – Може й так. Я ж нічого поганого не зроблю.
Андрій: – Тоді, завтра всі до нас на пів 8.
Все було домовлено і команда патріотів-вболівальників чекала на завтрашній чемпіонат.
Наступного дня Устим подзвонив до Джулії та жалібним голосом повідомив про «страшний вірус», який він підчепив. Розказав, як в нього піднялась температура, загальна втома, горло болить, і взагалі нема бажання далі жити й так далі… Одним словом, все, що в його силах – це лежати в ліжку і пити гарячий чай, Джулія без найменшого сумніву щиро повірила у «важку хворобу» свого коханого, і трохи розстроївшись, побажала видужувати. Устим проковтнув солодку пілюлю власної брехні з невеликим камінцем вини пішов зустрічати хлопців.
Піца, пиво, друзі, захоплений і насичений чемпіонат по футболу – життя – класна річ. Кімната наповнена емоційними розмовами та вигуками. Для Устима цей вечір був приємним і цікавим, але одного маленького моменту він все-таки не врахував, що на другому кінці міста хтось сильно скучає за ним.
Перший тайм закінчився. Реклама. Діма подаючи пусті коробки від піци Устимові:
– Іди на кухню по ще одну піцу і коробки забери.
Устим не задумуючись взяв коробки і пішов у сторону кухні, але ледь встигнувши переступити поріг кімнати, як перед ним стояла Джулія зі строгим лицем і поглядом переповненим