Джулія промовчала, Устим мав рацію, в порадах її близьких часто могли пролітати фрази в такому стилі.
– Ти мовчиш, бо це правда. Вибач, але я ненавиджу за це твоїх рідних. І так я знаю, що поступив сьогодні паскудно, але це не настільки через той футбольний матч, як через небажання зустрічатися з твоєю родиною.
– Вав, я просто не маю слів. А знаєш, може вони дійсно праві, може мене не достойний чоловік, який мене і мою родину може проміняти на дурнуватий футбол. І ще й розказуватиме, як ненавидить мою родину. Що скажеш?
– Я можу ігнорувати думки й слова інших людей, але не можу ігнорувати твої. Якщо ти так вважаєш, я не можу це змінити.
– Зараз я так вважаю.
– Тоді, це все?
– Я думаю, що так. Більше не дзвони мені.
Джулія пішла, але змісту зупиняти її не було. І це був кінець довгих і щасливих відносин двох закоханих людей.
Чому ти мене уникаєш… (на даний момент)
Устим ще довго прогулювався містом, намагаючись розібратися в собі та позбутися спогадів, які вже давно вкоренилися. А тривала прогулянка і пекуче сонце повело Устима в магазин по мінералку. То був старенький магазинчик на районні, який би вже давно закрили, якби не молоденька і дуже балакуча продавщиця – Маша, ніхто з покупців не відмовляв собі у задоволенні поспілкуватися з дівчиною, а вона в свою чергу знала все про всіх і жодна плітка не могла пролетіти повз її вуха.
Без лишніх думок, відчинивши двері крамниці, Устим побачив Джулію, яка якраз розраховувалась на касі, вона виглядала такою ж красивою, як і тоді, коли вони ще були разом. Її волосся акуратно зібране блискучою шпилькою на бік, а легка зелена сукня облягала тендітну фігуру. Пройшло стільки часу, що Устимові було якось незвично бачити свою колишню дівчину, щось затиснуло його в серці й мурашки побігли під шкірою. Ступивши декілька кроків Устим зупинився, очікуючи на коротку розмову з Джулією.
Дівчина виходячи здивовано глянула на Устима, не очікуючи такої зустрічі.
– Привіт! – Устим зупинився.
– Привіт! – з сухою посмішкою відповіла Джулі й пройшла мимо так ніби це був якийсь далекий знайомий.
Така реакція дівчини здивувала й одночасно зачепила за живе, невже після всього, що між ними було, він навіть не заслужив на коротку розмову з Джулією.
– О, мій столичний хлопець повернувся! – помітивши Устима, весело прощебетала продавщиця.
– Привіт, Маша!
– Якщо ще раз так затримаєшся в своєму Києві – нам прийдеться ще раз знайомитися.
– Не хвилюйся, я тобі нагадаю про себе.
– Чому ти так засумував?
– Та ні, ні. Жара, хотів мінералки купити.
– Якої? Це не жара, щось сталося.
– «Моршинської». Все добре.
– Боже, невже це через Джулі. Ви були прекрасною парою. Кажуть шлюб її змінив.
– Що значить змінив?
– Пам’ятаєш, яка вона була завжди привітна і весела. Тепер ні одного лишнього слова не скаже, я думаю, що в неї, можливо якісь проблеми. 10