– Але… я не…
– Найскладніше завдання у створенні штучного інтелекту, – продовжив голос, і його легкий британський акцент тепер здавався особливо химерним, – не у швидкому доступі до відомостей, який насправді створити дуже просто, а в здатності помічати взаємозв’язок і переплетеність даних – те, в чому ви неперевершені, так? Взаємозв’язок ідей? Це одна з причин, чому містер Кірш хотів перевірити мої здатності саме на вас.
– Це випробування? – спитав Ленґдон. – Мене?
– Аж ніяк. – І знову цей сором’язливий смішок. – Це випробування мене. Чи можу я вас переконати, що я – людина.
– Тест Тьюрінга.
– Саме так.
Тест Тьюрінга, згадував Ленґдон, то було завдання, запропоноване спеціалістом із розшифрування кодів Аланом Тьюрінгом: зробити так, щоб поведінка машини не відрізнялася від поведінки людини. Власне, людина-експерт мала послухати розмову людини і машини й сказати, хто зі співрозмовників людина. Якщо це неможливо, то тест Тьюрінга вважається пройденим. Тест Тьюрінга був ідеально пройдений 2014 року в Лондонському королівському товаристві. Відтоді технології штучного інтелекту розвивалися з карколомною швидкістю.
– Сьогодні ввечері, – продовжив Арт, – жоден із наших гостей нічого не запідозрив. Усі чудово проводять час.
– Чекайте, тут усі розмовляють із комп’ютером?!
– Фактично, всі розмовляють зі мною. Я можу легко виконувати багато завдань одночасно. Ви чуєте мій голос, виставлений від початку, – той, якому надає перевагу Едмонд, – а решта чують інші голоси й інші мови. З огляду на те, що ви американець, науковець і чоловік, я обрав для вас чоловічий голос і британський акцент. Я гадав, що так ви почуватиметеся більш упевнено, ніж якби чули голос молодої жінки з тягучим акцентом південних штатів.
«Воно щойно назвало мене шовіністом?»
Ленґдон згадав запис, який кілька років тому циркулював у мережі: голові бюро часопису Time Майклові Шереру зателефонував робот із телемаркетингу – настільки жахливо схожий на людину, що Шерер розмістив запис дзвінка в інтернеті, щоб усі охочі могли його почути.
«Це було багато років тому», – зрозумів Ленґдон.
Ленґдон знав, що Кірш уже давно бавиться створенням штучного інтелекту, час від часу з’являючись на обкладинках часописів і проголошуючи всілякі відкриття. Схоже, «Вінстон» – це найкраще на сьогодні дітище Кірша.
– Розумію, що все відбувається дуже швидко, – продовжив голос, – але містер Кірш попросив мене показати вам спіраль, біля якої ви зараз. Він казав, щоб ви ввійшли в цю спіраль і дійшли до її центру.
Ленґдон зазирнув у вузький прохід і відчув, що всі м’язи напружилися. «Це в Едмонда жарти такі?»
– Не могли б ви мені сказати, що там? Я не великий любитель замкнених просторів.
– Цікаво, я про вас цього не знав.
– Клаустрофобія