Десь зовні клацнув замок, і за високими стінами покотилася луна від швидких кроків. Хтось увійшов у галерею через ближчі двері, що їх помітив Ленґдон. Підійшов до спіралі й почав ходити в ній навколо Ленґдона, наближаючись із кожним витком. Він теж був у цій споруді.
Ленґдон відступив і розвернувся до входу, а кроки рухалися по колу, наближалися. Швидке стакато гучнішало, доки-раптом із тунелю вийшов чоловік. Невисокий, худий, блідий, із пронизливим поглядом і кучмою неслухняного чорного волосся.
Ленґдон з кам’яним обличчям дивився на нього. За кілька секунд дозволив собі широко всміхнутися.
– Великий Едмонд Кірш завжди з’являється ефектно.
– Справити перше враження можна лише з першої спроби, – привітно відказав Кірш. – Я скучив за тобою, Роберте. Дякую, що прибув.
Чоловіки сердечно обійнялися. Ленґдон поплескав товариша по спині – і помітив, що Кірш схуд.
– Ти втратив вагу, – зауважив Ленґдон.
– Я став веганом, – відповів Кірш. – Це простіше, ніж спортсменом.
Ленґдон розсміявся:
– Як же гарно тебе зустріти! Як завжди, змушуєш мене почуватися занадто парадно вдягненим.
– Хто, я?! – Кірш подивився на свої вузькі чорні джинси, напрасовану футболку з V-подібним вирізом і куртку-бомбер з асиметричною «блискавкою». – Це от кутюр.
– І білі сланці теж от кутюр?
– Сланці?! Це Guineas від Сальваторе Ферраґамо.
– І, гадаю, коштують більше, ніж увесь мій костюм разом узятий.
Едмонд підійшов і роздивився ярличок на класичному фраку Ленґдона.
– Власне, – тепло усміхнувся він, – фрак доволі якісний. Ціна приблизно того самого порядку.
– Хотів би сказати тобі, Едмонде, що твій синтетичний друг Вінстон… вселяє тривогу.
Кірш радісно всміхнувся:
– Неймовірно, правда? Ти не повіриш, але я цього року створив справжній штучний інтелект – це квантовий стрибок. Я розробив кілька нових власних програм, які дозволяють машині розв’язувати завдання й саморегулюватися в цілковито новий спосіб. Над Вінстоном ще працюю, та він з кожним днем розвивається.
Ленґдон помітив: за останній рік навколо хлопчакуватих очей Едмонда залягли глибокі зморшки. Чоловік мав стомлений вигляд.
– Едмонде, скажеш, чому привів мене сюди?
– У Більбао? Чи в центр спіралі – витвору Річарда Серра?
– Почнімо зі спіралі, – мовив Ленґдон. – Ти ж бо знаєш, що в мене клаустрофобія.
– Так і є. Сьогодні ввечері я збираюся виводити людей за межі зони комфорту, – усміхнувся Кірш.
– Ти завжди цим славився.
– Крім того, – додав Кірш, – мені треба було поговорити з тобою, а при тому не хотілося, щоб хтось інший мене бачив до виступу.
– Бо рок-зірки ніколи не ходять між глядачів перед концертом?
– Саме так! – віджартувався Кірш. – Рок-зірки магічним чином виникають на сцені з хмари диму.
Угорі світло то яскравішало, то