Аль-Фадл пирхнув:
– Не думаю, що пан Кірш – така людина, яка здатна почути голос Божий.
– Може, й так, – сказав Вальдеспіно. – Однак чудеса відбуваються кожного дня.
Аль-Фадл палко заперечив:
– З усією повагою – але хіба що ви будете молитися, щоб Бог ударив Кірша блискавкою до того, як він проголосить…
– Панове! – втрутився Кьовеш, намагаючись розрядити напругу, що починала наростати. – Не гарячкуймо. Нам немає необхідності просто зараз домовлятися. Пан Кірш сказав, що свою презентацію влаштує через місяць. Чи не варто було б мені запропонувати, щоб ми зараз подумали над цією справою кожен окремо, а потім переговорили за кілька днів? Можливо, нам на думку спаде правильний план дій.
– Це мудро, – відповів Вальдеспіно.
– Тільки не чекаймо занадто довго, – додав аль-Фадл. – Зідзвонімося через два дні.
– Домовилися! – сказав Вальдеспіно. – На той час ми зможемо ухвалити правильне рішення.
Відтоді минуло два дні, і тепер настав вечір, на який планувалася телефонна нарада.
Рабі Кьовеш дедалі більше хвилювався, сидячи сам-один у своєму кабінеті в хазіко. Минуло майже десять хвилин після призначеного часу.
Нарешті задзвонив телефон – і Кьовеш схопив слухавку. – Добрий вечір, рабі, – сказав єпископ Вальдеспіно; голос у нього був стурбований. – Вибачте за затримку. – Пауза. – Боюся, аллама аль-Фадл не зможе до нас приєднатися.
– Як? – здивувався Кьовеш. – Що з ним?
– Не знаю. Я цілий день йому телефоную, але аллама, здається… зник. Ніхто з його колег не знає, де він.
У Кьовеша поза шкірою пробіг холод.
– Це тривожний знак.
– Згоден. Будемо сподіватися, що з ним усе гаразд. На жаль, маю інші новини. – Єпископ замовк, після чого продовжив іще похмуріше: – Я щойно дізнався, що Едмонд Кірш улаштовує подію, на якій збирається поділитися зі світом своїм відкриттям… сьогодні ввечері.
– Сьогодні?! Він же казав, що зробить це через місяць! – спалахнув Кьовеш.
– Так, – відказав Вальдеспіно. – Він збрехав.
Розділ 6
Дружній голос Вінстона лунав в аудіопристрої Ленґдона:
– Просто перед вами – найбільша картина нашої колекції, хоча переважно гості не одразу її помічають.
Ленґдон подивився на другий бік атріуму, але побачив лише скляну стіну з краєвидом на лагуну.
– Перепрошую, мабуть, тут я належу до більшості. Не бачу картини.
– Ну, розташована вона в доволі незвичний спосіб, – весело відповів Вінстон. – Полотно не на стіні, а на підлозі.
«Міг би я здогадатися!» – подумав Ленґдон, подивився вниз і, йдучи вперед, побачив широке прямокутне полотно, натягнуте на каміння під ногами.
Велетенський