– Чого вам треба? Теж до моєї жінки завітали? То я вас провчу, і не лише батогом. Яка ганьба! Навіть немічні старці протоптали стежку до намету цієї блудливої вовчиці!
– Евліє, – спокійно звернувся до супутника сіляхдар, – у Корані записано: «Чоловіки піклуються про жінок, адже Аллах віддав перевагу одним перед іншими, а також через те, що чоловіки витрачають своє майно. Праведні жінки покірні, вони бережуть у час відсутності чоловіків те, що Аллах наказав берегти. А тих жінок, непокори яких ви боїтесь, повчайте, уникайте на подружньому ложі та, врешті-решт, злегка бийте». Не будемо втручатися. Цей чоловік сам знайде правильний шлях.
– Певно, ти мудрий старий. А твій друг – дурень! – пустився берега чоловік.
– Ти чув, що він казав? – обурився Евлія Челебі. – Він назвав нас немічними старцями, а мене обізвав ще й дурнем!
– Їдьмо. Самі знайдемо воду, – якось мляво сказав Орхан.
Він уже повернув коня, коли почув свист батога й обурене іржання коня Евлії Челебі.
– Тікай звідси, дідугане! Інакше батіг наздожене не лише твого коня, а й твої старі кістки.
– Ах ти, бурдюк кислого вина! – скипів учений осман і, не без зусиль зіскочивши з верткого коня, кинувся до товстуна.
– Ну я зараз вам покажу! – голосно вигукнув той, але, незважаючи на свій грізний крик, утік за шатро.
– Не такий ти й немічний, Евліє, – усміхнувся Орхан, проте одразу спохмурнів. – Тут би згодився Абдул, але він залишився біля подарунків.
Тим часом із-за шатра вискочив товстун із довжелезною палицею й кинувся на вченого османа. Відтак з’явилося ще троє, і теж із палицями.
Проте Евлія Челебі не відступив. Навпаки, він ухилився від виставленої, мов спис, палиці, а тоді схопив її й невловимим рухом вирвав із рук товстуна. А тоді ударом ноги повалив додолу нападника. Тепер літній учений був озброєний і з гідністю зустрів ті удари, що посипалися на нього від інших нападників.
– Я вам покажу старого! – вигукнув учений осман і круговими рухами палиці відігнав від себе всіх трьох.
Ті зупинилися в нерішучості, з острахом спостерігаючи, як вправно старий орудує відібраною палицею. Та й сам сіляхдар замилувався: його друг виявився досвідченим бійцем на списах.
Товстун скочив на ноги й гнівно накинувся на закляклих чоловіків:
– Боягузливі собаки! За що я вам плачу? За що ви їсте моє м’ясо і п’єте моє вино? Ви навіть не можете захистити свого господаря! А де цей нероба? Гей, ти де, Муаєде?! Навіщо я тебе найняв? Вороги напали на дім твого господаря й убивають його! Де ти, Муаєде?
Різко відкинувши завісу, з намету вийшов той, до кого звертався товстун.
Побачивши його, Евлія Челебі відступив на кілька кроків і нерішуче зиркнув на сіляхдара. Сам лише вид цієї людини збентежив хороброго вченого.
І недарма.
Той чоловік не був велетнем і не скидався на жахливого демона. Навпаки – худорлявий, середніх років і доволі невисокий. На ньому була червона накидка й маленька