Ґейдвіг ніколи не доводилося потрапляти до подібних місць. Проте, пригадуючи свій вчорашній досвід, вона вирішила діяти по-своєму.
– Це салУн? Тоді мені холодного махіто і гарячого глінтвейну.
У менеджера з продажу очі виповзли на лоба.
– Мухіто та Глівея до нас ще не надходили. Це нові дизайнери?
«Вона тупіше свого кроля з Антарктиди, – вирішила Ґейдвіг. – Треба діяти інакше».
– Раз немає, то і я піду. Якщо цих брендів тут нема, мені тут робити нічого. Бажаю успіхів.
Цього разу тактику довелося змінити менеджериці. Вона заплигала навколо Ґейдвіг, як собака перед кісткою, до якої неможливо дістатися. Клієнтка перемогла.
– Що ви бажаєте? У нас товари на усі розміри та самки, за різними ціновими категоріями, для споживачів різного достатку.
– Дякую, – сухо відповіла Ґейдвіг. – Собі одяг я оберу сама.
За півгодини «салун» покинула впевнена у собі молода жінка, одягнена у якісні зимові речі. Вона посміхалася, бо сума, знята з картки, була незначною. Головнішим було те, що тут знайшлася сукня, подібна до тієї, що не так давно відправилася на той світ. Не такої якості, звісно, але кращого замінника годі було шукати. Ґейдвіг ще раз окинула оком набережну. «Я тут оселилася і швидко наведу тут лад. Ненавиджу тупих віслючок».
Вона віднесла пакунки з одягом назад до майстерні і оглянувши холодильник зрозуміла, що їжі вистачить на завтра. Через день у камері можна було повісити по одній миші. Тому, поки є трохи вільного часу, запаси необхідно поповнити – як найшвидше. Ґейдвіг знову зачинила майстерню і вирішила спочатку купити доброго м’яса, овочів та щось з бакалії.
Коли вона вже наближалася до виходу, їй здалося, що усі ляльки уважно спостерігають за кожним її рухом та дією. Це не могло не роздратовувати. Раптом одна з ляльок, одягнута в костюм ескімоски впала на підлогу і розлетілася багатьма порцеляновими дріб’язками. По підлозі почала розтікатися темно-червона рідина, а під одягом виявилися уламки кістяка – майже такого, як у нормальної людини. На ньому були розміщені різні клапті еластичного матеріалу, який мав нагадувати мускули, отже, ляльки наче б то були рухливі, але твердий панцир не давав їм такої можливості. Ґейдвіг узяла одну з них. Цікавість змусила її відмовитися від їстівних планів та відкласти їх на завтра.
Ляльку вона віднесла до майстерні і поклала на стіл. Потім піднялася до себе, переодягнулася і узяла нотатника. Знову зійшла до майстерні та увімкнула світло. Лялька здавалася мертвою. Подібно людині, яка розбилася при падінні з висоти. Ґейдвіг уважно роздивлялася цей