Аби почати, а там воно й піде. Це як нам Кумарний казав: ти мусіш знати, що воно таке – зіскочити з цього, перш ніж в реалі візьмешся робити. Навчитися можна тільки через невдачі, і навчаєшся ти розуміти важливість підготовки. Мо’, він і правий. Хай там як, а цього разу йа підготувався. Орендував наперед на місяць цю велику порожню кімнату вікном на Лінкс[15]. Забагато барбосів знають мою адресу на Монтгомері-стрит[16]. Виклав готівку наперед! А розлучатися з грошенятами, то було найважче. Найлегше було – мій останній заштрик, зроблений у ліву руку цього ранку. Тре’ ж було нам на чомусь триматися в цей період інтенсивної підготовки. Потім йа вилетів ракетою і гасав зі списком покупок по Кьоркґейту[17]. Десять бляшанок томатного супу «Гайнц»[18], вісім бляшанок грибного супу (все для вживання без розігріву), один великий тубус ванільного морозива (яке розтане і буде випите), два слоїки молочка магнезії[19], один слоїк парацетамолу, один пакуночок пастилок для рота «Рінстед»[20], один слоїк мультивітамінів, п’ять літрів мінеральної води, дванадцять плях ізотонічного «Люкозейду»[21] та кілька журналів: софт-порно, «Віз», «Шотландський футбол сьогодні», «Гравець»[22] та інші. Найважливішу річ уже було заначено під час візиту до батьківського дому – поцуплений із шафки у ванній слоїк валіуму моєї матусі. Йа не почуваюся з цього винним. Вона ним тепер зовсім не користується, а якщо в матері виникне потреба, то її вік і стать змушують її недоумкуватого сімейного лікаря виписувати їй валіум легко, як желейні цукерки. Йа окрилено закреслював зроблені покупки в моєму списку. Тиждень буде доволі важким.
Моя кімната пуста, килима нема. Посеред підлоги лежить матрац, на нім спальний мішок, є електрокамін і чорно-білий телік на маленькім дерев’янім стільці. Маю три коричневих пластмасових відра, до половини налитих сумішшю дезінфектанту й води для мого лайна, блювотиння й сцянини. Йа вишикував бляшанки з супом, соком і ліками так, шоб їх легко було дістати з цього мого тимчасового ліжка.
Останній заштрик йа зробив собі, тільки шоб нам перебитися крізь жахи закупівель. Той запас, який маю, йа використаю, шоб помогти нам заснути і пом’якшити зіскок із ширки. Йа спробую вводити маленькими, помірними пайками. Уже невдовзі буде треба. Вже явно гіршає. Починається, як зазвичай, легкою нудотою в глибині живота і безпричинним нападом паніки. Щойно йа усвідомлюю, шо мене обляга кумар, він безперешкодно перетворюється з неприємного на нестерпний. Зубний біль почина поширюватися на щелепи й очниці і далі мені в кістки – скрушними, запеклими, виснажливими посмиками. Як за командою, з’являється знайомий піт – не забуваймо також за дрижаки – і вкриває мені спину, як осінньою