Відповідно, коли жінки разом прали місячні сорочки, то намагалися класти їх не шарами, а в рядок: «і вже як у жлукто складали, то хоч з чотирьох зберуться було нечисті сорочки, то вже одну коло одної складаєм у рядок, у в один шнур і в один шар, хоч і як уже зажмякаються дуже сорочки, а вже боїмось, щоб не зопралась котора з которою і щоб не перейшло з одної до другої»[200], або перекладали жіночі сорочки чоловічими штанями[201].
Отже, основним сенсом у цих магічних обрядах є символічний переділ місячних, позбавлення надлишку крові. Жінка у той чи інший спосіб «ділила» свою кров, частину якої залишала собі, а іншу пускала на воду, закопувала у землю або забивала кілком в отвір дверей, тобто знищувала.
Зважаючи на те, що жінка в цей період вважалася нечистою і це начебто передавалося на все, з чим вона контактувала, у традиційній культурі було вироблено низку заборон щодо життя й діяльності під час місячних. Їх можна розподілити на дві групи: церковні й народні.
До церковних – варто зарахувати заборону йти до церкви і торкатися священних реліквій, цілувати Євангеліє, хрест, ікони, пекти просфори. Усі вони були на певному історичному етапі сприйняті народною культурою та введені у вжиток: «нечистая» женщина не должна ходить в церковь, целовать иконы, ходить за крестным ходом, а тем паче, приобщаться или венчаться, – т. к. это тяжкий, непростительный грех»[202]. Звернімо увагу на мотивування заборон та покарання за їх порушення: «Якась жінка з місячкою пішла до церкви, і кров її всю церкву залила, а на образах, особливо на Марії Магдалині та Варварі, виступили криваві плями»[203] (Вінницька обл.); «борода у теї виросте, що піде з циганами до церкви»[204]. До того ж вірили, що у жінки, яка порушила цю заборону, на всі свята будуть місячні й, не маючи можливості ходити з ними до церкви, вона буде виключена з громадського життя. Її також буде покарано тривалими місячними і важкими пологами[205]. Жителі Білоруського Полісся вірили, що жінку, яка зайшла у церкву під час місячних, буде покарано гнівом Божої Матері посиленням кровотечі й важкими пологами: «Кажны празник у ей буде на рубашце, и много того буде»; «буде тяжэло радить, када вона ражать будэт»; «Як зайдэ жэнщина, як на рубашке у цэркву, то Божа матэрь у лицэ мэняеця»[206]. Заборони для жінки йти до церкви у такому фізіологічному стані досить поширені й сьогодні: «В церкву не можна йти ніяк»[207];