Заслуговує на увагу фундаментальна монографія білоруської вченої Татьяни Володіної, яка досліджує міфопоетичний образ людини у традиційному фольклорі білорусів[132]. Вчена не обійшла увагою й уявлення білорусів про жіночу тілесність та пов’язані з нею народні вірування і світоглядні уявлення[133].
Неможливо оминути увагою ґрунтовне дослідження «Історія тіла», написане французькими, британськими й американськими антропологами та істориками культури і перекладене російською[134]. Авторський колектив всебічно розглядає тілесні практики Європи – від Ренесансу до нашого часу. Поза сумнівом, це видання є цінним для порівняльного аналізу української культури та культури інших народів Європи.
Дослідження жіночого тіла і сексуальності віддавна становлять невід’ємну частину соціальної та культурної антропології у країнах Європи та Північної Америки. Найбільш потужний масив академічних праць із антропології жіночого тіла належить дослідникам американської та західноєвропейської феміністської антропології. Серед класичних робіт, перекладених багатьма мовами світу, – доробки Маргарет Мід[135], Сімони де Бовуар[136], Мішеля Фуко[137] тощо; серед сучасних – дослідження Лізи Блекмeн[138], Петріни Браун[139], Анни Клерк[140], Наомі Вульф[141] та ін.
Хоча до їхніх досліджень не залучений український матеріал і предметом дослідження не ставала українська жінка, у цих працях – теоретичному доробку світової філософської думки та феміністської антропології – існують концепції універсальності негативної настанови щодо жіночої фізіології, суспільного контролю над жіночим тілом і сексуальною поведінкою. Все це є надзвичайно важливим для розуміння прихованих механізмів підтримання гендерної нерівності в патріархальній культурі. До того ж залучення праць американських і європейських учених у перспективі дасть можливість окреслити органічний зв’язок українських традиційних уявлень щодо жіночої тілесності та сексуальності із загальноєвропейськими та світовими тенденціями.
Що стосується безпосередньо українського, а ширше – слов’янського матеріалу, то необхідно виокремити роботу американської дослідниці Єви Левін «Секс і суспільство у світі православних слов’ян». Дослідниця вперше у світовій науці звернулася до проблеми сексуальної культури православних слов’ян, розкривши її в досить широкому хронологічному діапазоні – вісім століть (900–1700). Прагнучи дослідити потаємний, прихований бік життя людей того періоду, вона намагалася показати, що у статевому житті вважалося нормою, а що – девіантною поведінкою та за допомогою яких засобів і механізмів забезпечувалося дотримання правил у тодішньому