Король із королевою дуже засмутилися, побачивши наречену свого сина. Але якщо слово дав, треба тримати. Тож стали готуватися до весілля.
Настав вечір. Весь палац так і сяяв вогнями. Столи були пишно накриті, а гості розкішно вбрані й веселі. Не радів тільки королівський син. Його гризла туга, наче він і не тримав ніколи в руках трьох апельсинів.
Наречена скуштувала одну страву, другу, але кожний шматок застрягав у неї в горлі. Їй хотілося пити. Та хоч скільки вона пила, спрага не минала. Тоді вона згадала про апельсин і вирішила його з’їсти. Раптом він вислизнув у неї із рук і покотився по столу. А біля королевича розкрився, і звідти вийшла прекрасна дочка короля апельсинових дерев.
Королевич узяв її за руки й підвів до батька і матері.
– Оце моя справжня наречена!
Злу брехуху негайно прогнали геть. А королевич із нареченою відсвяткували пишне весілля й прожили щасливо до глибокої старості.
Розумник Бортоло
Італійська казка
Жив колись в одному італійському селі парубок на ім’я Бортоло. І був він дуже кумедний із себе: рот здоровенний, ніс довжелезний, а підборіддя невеличке та гостреньке. Зате ходив він завжди усміхнений і всім розповідав цікаві-прецікаві історійки.
Селяни, було, тільки-но побачать Бортоло, так і починають реготати від одного його вигляду. А він хоч би коли образився на них!
– Що не кажіть, а в моїй голові розуму більше, ніж у дечиїй, – мирно відповідав він. – Аби мені тільки побачити світу, я знайшов би свою долю, ще й іншим би допоміг.
Селяни від тих слів ще голосніше реготали. Ще б пак! Адже в селі мало хто вмів читати й писати, та й Бортоло не тямив, що то є грамота! І отаке темне, ротате й носате хвастається, що розумніше від усіх і знайде щасливу долю для себе, а ще допоможе іншим!
Але Бортоло лише повторював своє – та що далі, то наполегливіше. Тому селяни подумали: а може, й правда, хай подасться цей дурень ротатий по світу, хай із нього порегочуть ще деінде. І вирішили вони громадою зібрати трохи грошей та й дати їх Бортоло. Як вирішили, так і зробили: зібрали грошей та віддали їх дурню, щоб той вирушив у подорож.
Отож зібрався хлопець у дорогу й одного ранку вирушив у світ.
Іде він день, іде й другий. На третій день увечері прийшов парубок до великого яскравого міста. Бачить – на вулицях людей повно, та всі такі веселі, співають, танцюють! Бортоло й питає, що в них за свято. А городяни йому розказують: мовляв, улюблена королівська донька поїхала до свого нареченого – королевича з сусідньої країни, і король, щоб хоч якось розважити свою тугу, наказав усім співати й танцювати.
Того дня і в королівському палаці було влаштовано бал. Довідався про це Бортоло та й подався туди. Підійшов він до брами перед палацом і вже мав був шаснути на подвір’я, але вартовий перегородив йому шлях. Аж раптом звів очі на Бортоло – та в сміх! Так реготав, аж скорчився у три погибелі й ухопився за живіт. Поки реготав, Бортоло мерщій подався повз нього та до палацу.
Приходить у велику залу, а там усе так сяє та виблискує,