Надін лежала в пітьмі та дивилася на небо.
Боулдер – її останній шанс на порятунок. Та старенька – її остання надія. Здоровий глузд і раціональність, які вона сподівалася знайти в Стовінгтоні, почали формуватися в Боулдері. Вони були добрими, хорошими людьми, думала Надін, і якби ж для неї все було так просто – для неї, жінки, що піймалася в божевільне хитросплетіння пристрасті та суперечливих бажань.
Наче домінантний акорд, що програвався знову й знову, в її голові пульсувала непохитна віра в те, що вбивство в такому спустошеному світі є найстрашнішим гріхом, а її серце цілком упевнено промовляло, що спеціалізація Рендалла Флеґґа, його козир – це смерть. Та як же вона жадала зімкнути свої вуста з його холодними губами… більше, ніж хотіла цілунку того хлопця зі школи чи іншого, з коледжу… навіть більше, ніж поцілунків з обіймами Ларрі Андервуда.
«Завтра ми будемо в Боулдері, – подумала Надін. – Може, тоді я й дізнаюся, чи скінчилася моя подорож…»
Небо дряпнула падаюча зірка, і, наче дитина, вона загадала бажання.
Розділ 50
Наближався світанок, забарвлюючи небо на сході в ніжний рожевий колір. Стю Редман і Ґлен Бейтман пройшли вже приблизно півшляху до верхівки гори Флеґстафф у Західному Боулдері, де передгір’я Скелястих гір здіймалося з пласкої рівнини доісторичним видивом. У передранковому світлі Стю думав, що сосни, які запустили своє коріння, наче кігті, в майже прямовисну скелю, подібні до вен, випнутих на руці якогось велетня, що виткнулася із землі. Десь на сході Надін Кросс нарешті ковзнула в неглибокий півсон, який не приносить відпочинку.
– Болітиме ж у мене голова ввечері, – зауважив Ґлен. – Просто повірити не можу, що після студентських часів отак пив усю ніч.
– Світанок того вартий, – відгукнувся Стю.
– Ще й як. Чудовий. Ти раніше бував у Скелястих?
– Ні, – відказав Стю. – Але радий, що потрапив.
Він хильнув вина з глека, а тоді продовжив.
– Добре вже в голові гуде… – він мовчки окинув оком краєвид і за кілька секунд кривувато посміхнувся до Ґлена. – Що ж зараз має статися?
– Статися? – Ґлен звів догори брови.
– Атож. Тому я тебе сюди й привів. Сказав Френні: «Я його напою як слід, а тоді покопаюсь у нього в голові». Вона сказала: «Давай».
Ґлен усміхнувся.
– На дні винної пляшки чайного листя не побачиш.
– Не побачиш, але вона пояснила мені, що означає те, чим ти займався раніше, – соціологія. Це дослідження взаємодії груп. То зроби якесь розумне припущення.
– Позолоти ручку, чирвовий!
– Золото – без проблем, лисику. Завтра поведу тебе до Першого національного банку і мільйон доларів