Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

особливо бажатиме скористатися цим правом вето – принаймні я таких обставин передбачити не можу. Ми просто не зможемо очікувати, що наш уряд працюватиме, якщо не зробимо її номінальною очільницею. Вона – те, що є між нами спільного. Ми всі пережили пов’язаний з нею паранормальний досвід. І вона… у неї якась особлива аура. Люди всі її описують тими самими загальними прикметниками: добра, приязна, стара, мудра, розумна, приємна. Ці люди також усі бачили той самий сон, який їх лякав до дрижаків, а вона допомагає їм почуватися захищеними. Вони люблять джерело свого доброго сну, довіряють йому – і що більше довіряють, то сильніше лякає їх отой лихий сон. І ми зможемо дати всім зрозуміти, що вона – наша очільниця суто номінально. Мені здається, саме так їй би й подобалося. Вона стара, втомлена…

      Стю похитав головою.

      – Вона стара, втомлена, Ґлене, але сприймає проблему темного чоловіка як релігійний хрестовий похід. І вона не єдина така. Ти ж розумієш.

      – Ти хочеш сказати, що вона може вирішити перехопити кермо?

      – Може, це було б і непогано, – відзначив Стю. – Адже снилася нам вона, а не якийсь комітет.

      Ґлен похитав головою.

      – Ні, я не можу погодитися, що ми всі – пішаки в якійсь постапокаліптичній грі між Добром і Злом, незалежно від жодних снів. Чорт забирай, це ж нераціонально!

      Стю знизав плечима.

      – Ну, давай зараз у нетрі не заходити. Я так розумію, твоя ідея дати їй право вето – хороша. Власне, я вважаю, що цього й малувато. Нам треба дати їй можливість і пропонувати, і вирішувати.

      – Але, з іншого боку, і не абсолютну владу, – швидко відказав Ґлен.

      – Ні, її пропозиції має ратифікувати Представницький комітет, – мовив Стю й хитро додав: – Але може виявитися, що це ми формально засвідчуємо її рішення, а не навпаки.

      Запала довга мовчанка. Ґлен підпер лоба долонею. Урешті сказав:

      – Так, ти маєш рацію. Вона не може бути просто весільним генералом… як мінімум нам треба визнати імовірність того, що вона теж матиме власну думку. Ну, і тут я ховаю свою кришталеву кулю, східний Техасе. Бо вона, як кажуть ті, хто працює в царині соціології, інакше спрямована.

      – Інакше – це куди?

      – На Єгову? Тора? Аллаха? Пі-Ві Германа?[66] Яка різниця. Звідси висновок: те, що вона скаже, не обов’язково виходитиме з потреб суспільства чи його звичаїв. Вона слухатиметься якогось іншого голосу. Як Жанна д’Арк. Тож ти мені зараз дав побачити, що ми тут власними руками намагаємося запустити теократію.

      – Тео-що?

      – Тобто владу з Богом, – відказав Ґлен. Його це не надто тішило. – От у дитинстві ти, Стю, мріяв коли-небудь стати одним із семи верховних жерців при стовосьмирічній чорношкірій жінці з Небраски?

      Стю вирячився на нього. Потім сказав:

      – Вино ще є?

      – Усе скінчилось.

      – От фігня.

      – Так, – сказав Ґлен.

      Вони мовчки подивилися один одному в обличчя й розсміялися.

* * *

      Певне, то був найкрасивіший будинок, у якому за своє життя мешкала матінка Ебіґейл,