Друкер порівнює індустріальну епоху – епоху фізичної праці – із сучасною епохою працівника розумової сфери таким чином:
Найважливішим і по-справжньому унікальним досягненням менеджменту XX століття стало п’ятдесятиразове зростання продуктивності ПРАЦІВНИКА ФІЗИЧНОЇ ПРАЦІ в промисловості.
Найважливішим внеском, який менеджмент повинен зробити в XXI столітті, стане подібне збільшення продуктивності ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРАЦІ й ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА.
Найкоштовнішим активом компанії XX століття було її виробниче устаткування. Найкоштовнішим активом організації XXI століття, як бізнесу, так і некомерційних структур, стануть її інтелектуальні працівники і їхня продуктивність.
Видатний історик Арнольд Тойнбі говорив, що історію суспільства і його інститутів можна легко звести до шести слів: «Ніщо не минає швидше за успіх». Іншими словами, якщо перед вами стоїть новий виклик і ваша відповідь врівноважує цей виклик, це можна назвати успіхом. Але, щойно перед вами постане новий виклик, стара відповідь, що одного разу виявилася успішною, може бути вже не ефективною. Ось чому ця ситуація називається невдачею. Ми живемо в епоху працівника розумової сфери, проте керуємо роботою своїх організацій у спосіб, характерний для індустріальної епохи, який у зародку придушує вивільнення людського потенціалу. Голос, по суті, недоречний. Це приголомшливе відкриття. Спосіб мислення часів індустріальної епохи, який дотепер домінує в робочому середовищі, просто не діє в епоху працівника розумової сфери і нової економіки. Правда в тому, що люди принесли цей спосіб мислення, що ґрунтується на тотальному контролі, до себе додому. Отож він часто домінує в нашій манері спілкування, в подружніх стосунках і в тому, як ми намагаємося виховувати, мотивувати і дисциплінувати своїх дітей.
Предметний спосіб мислення індустріальної епохи
Основними активами і головними рушіями економічного процвітання індустріальної епохи були машини і капітал – предмети. Люди були необхідні, проте замінні. Ви могли контролювати і зневажати працівників ручної праці без помітних наслідків – пропозиція перевищувала попит. Ви завжди могли знайти вдосталь спроможних працювати людських істот, які б виконували вимоги суворо регламентованого процесу. Люди були наче предмети – з ними можна було ефективно працювати. Коли все, що вам потрібно, – це тіло людини, а розум, серце або душа (усе це перешкоди для вільного плину процесів машинної епохи) насправді не важливі, ви нівелюєте значення людини до рівня предмета.
Таким чином, чимало наших сучасних практик управління породжені індустріальною епохою.
Ця епоха змусила нас повірити, що необхідно контролювати людей і керувати ними.
Вона подарувала