– Гаразд, – прошепотів він, ставлячи панель на місце. Капітан опустив його на підлогу.
У мóроці хлопчик спитав:
– Що з нею?
– Ніхто не знає, – відповідь прийшла звідкись зверху. – Королева не бачить, не розмовляє, не рухається…
На мить запала тиша, а тоді капітан торкнувся руки хлопчика та промовив:
– Нам час вертатися.
Вони тихо вийшли з пітьми до запиленої кімнати. Капітан струсив липку павутину з мундира. Схилив голову набік і довго дивився на Джека. Обличчя виказувало тривогу.
– Тепер ти маєш відповісти на моє запитання, – зрештою сказав він.
– Так.
– Тебе відрядили врятувати її? Урятувати королеву?
Джек кивнув.
– Певно, що так. Частково і це також. Скажіть-но мені дещо, – хлопчик завагався, – чому ті вишкребки не можуть взяти гору? Вона ж точно не може їх спинити.
Капітан усміхнувся. Веселого в тій усмішці не було нічого.
– Я. Мої люди. Ми зупинимо їх. Я не відаю, що коїться в дальніх землях, де закон нічого не вартий… але тут ми зберігаємо вірність королеві.
М’яз під оком на щоці без шраму підстрибнув, як риба. Капітан стиснув руки, долоня до долоні.
– І тобі вказали, тобто наказали… ем… умм… іти на захід, усе правильно?
Джек буквально відчув, як чоловіка трусить. Він зміг керувати новими хвилями збудження лише завдяки виробленому протягом життя самоконтролю.
– Так і є, – відповів Джек. – Я збираюся йти на захід. Чи не треба? Мені не йти на захід? До іншої «Альгамбри»?
– Я не можу сказати… не можу сказати, – бовкнув капітан, відступаючи: – Ми повинні зараз же вивести тебе звідси. Я не можу тобі сказати, що робити. – Хлопчик бачив, що капітан не може навіть дивитися на нього. – Ти не можеш залишатися тут ані на хвилину довше. Погляньмо, чи пощастить нам вийти звідси до прибуття Морґана.
– Морґана? – перепитав Джек, сподіваючись, що недочув ім’я. – Морґан Слоут? Він їде сюди?
Розділ сьомий
Фаррен
Здавалося, що капітан не почув Джекового запитання. Він дивився в куток порожньої, занедбаної кімнати, неначе силувався щось побачити там. Він думав спроквола, болісно та водночас швидко. Джек зрозумів це. Тому що дядько Томмі вчив Джека, що перебивати дорослих, котрі розмірковують, – так само неввічливо, як і перебивати дорослих, котрі розмовляють. Але…
Тільки тримайся подалі від старого Блоута. Від нього та його Двійника… він гнатиме тебе, як лис гусака.
Спіді казав йому про це, але Джек так зосередився на Талісмані, що геть забув про застереження. А тепер слова зринули знову в його голові, усвідомлення виявилося гучним і болісним – неначе його стукнули ззаду по шиї.
– Який він із себе? – рішуче запитав хлопчик у капітана.
– Морґан? – перепитав капітан, що, здавалося, поринув у внутрішню задуму.
– Він гладкий? Гладкий