Гей! Гей! Гей, гей!
Щастя сонце золоте!
Золоте!
Роман Купчинський
Талановитий хлопець змалку мав виплекане чуття до образності рідної пісні, адже виховувався у родині, де знали і любили народну музику, зростав у середовищі сільської інтелігенції, у гармонійному світі галицького люду. Народжені Романом Купчинським пісні (24.09.1894 с. Розгадів Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 10.06.1976, м. Оссінінг, США) відразу стали дорогими і рідними мотивами понад Золотою Липою та по всій Галичині, ніби як народні. І майже ніхто десятками років не здогадувався навіть у його родинному селі, що це витвори їх славного земляка. Ті пісні пахли незнаними стрілецькими походами, ніжністю, вкладеною поетом у такі прості, щирі й гострі слова. Пахли рідною м’ятою з-над берегів Дністра, травами і розпростертими аж до Збруча лісами, таємничо неприступними, як і колись. «Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять наші стрільці десь на Україну: – Хто ж нас поцілує в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови?..», «Човен хитається серед води, Плеще о хвилі весло, В місячнім сяйві біліють сади, Здалека видно село…», «Як з Бережан до кадри січовики манджали, То краялось серденько Із горя та печалі…» і десятки інших, слова і музика яких належать перу Романа Купчинського. Радянська влада наклала на них багаторічне табу. Але їх співали. Насамперед у краях, де й народився їх автор. Співали на родинних святах, не надто гучно й голосно, щоб чули тільки свої, ті, котрі не зрадять. Легендарний стрілець, здавалося, став легендою. Попри те – він ще був живим у ці смутні часи і мешкав в Америці, коли його творіння співала Україна, ховаючись сама від себе… Лише із постанням незалежності України, на початку 1990-их, повернулися до нас насамперед з голосу І.Мацялка та гурту «Соколи» ім’я і творчість Р.Купчинського – поета, прозаїка, журналіста, композитора, критика, громадського діяча.
1914 р. Р.Купчинський записався до легіону УСС (рядовик, командант чоти, сотні, ад’ютант полку в ранзі поручника). В сотні В.Дідушка брав участь у боях на Маківці, згодом на Тернопільщині біля р. Стрипи у селах: Семиківці, Багатківці, Панталиха, Соколів, Раковець, Соснів. У 1918 р. командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 р. – пішим полком УГА у боях за Львів, разом з цією армією пройшов її шляхом перемог і поразок. Із середини 1920 р. до лютого 1921 р. був інтернований у польському таборі для старшин УГА в Тухолі. Перший вірш Р.Купчинський опублікував 1915 р. у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України»; в рукописі передавали з рук у руки стрілецьку хроніку Р.Купчинського «Новініяда», яку називали початком стрілецької преси. З 1915 р. належав до «Пресової Квартири УСС» (разом із поетами, композиторами Л.Лепким, Ю.Назараком, М.Гайворонським, А.Лотоцьким, Ю.Шкрумеляком та ін.) й Артистичної горстки УСС, які збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам’яті стрілецького чину, випускали періодичні видання, компонували архіви УСС. Активно публікував свої твори у стрілецькій періодиці, львівських часописах «Шляхи» і «Діло».
Після звільнення з польського полону (1921) Р.Купчинський студіював філософію у Віденському університеті (1921–1922), невдовзі продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922–1924).