Що слухає казки топіль.
У хатці жила там дівчина кохана,
А, може, живе – поклонись!
І скажеш їй слово болюче, як рана,
Що я вже не той, що колись.
Що гасне мій погляд і тихне мій голос,
І скиби зорали чоло,
Що з волі й неволі посивів мій волос
І терня у серце вросло.
І шепнеш їй, думо, хай душу роздружить,
А серцеві скаже: «Корись!»
Хай дармо не б’ється, хай марно не тужить,
Бо я вже не той, що колись.
Мав я раз дівчиноньку
Мав я раз дівчиноньку чепурненьку,
Любу щебетушечку, рум’яненьку.
Приспів:
Гей, гей, га, уха-ха,
Дівчино, рибчино молода!
Посилав я старостів у неділю,
Думав, погуляємо на весіллю.
Приспів.
Мали повернутися з рушниками,
Але повернулися з гарбузами.
Приспів.
Всьому супротивився батько рідний,
Бо вона багатая, а я бідний.
Приспів.
Думав я втопитися з тої злості,
Та вода холодная, ломить кості.
Приспів.
Мій край
Україна – край мій рідний
Від Кавказу по Карпати,
І веселий, і свобідний,
І великий, і багатий.
Де є в світі кращі ріки,
Як Дністер, Дніпро-Славута?
Хто покине їх навіки,
Тому в серці вічна смута.
Де є в світі кращі гори,
Де таке повітря свіже?
Де шумлять так гарно бори
І хвилює спіле збіжжя?
Де ясніше сонце світить,
Де гарніше зорі сяють?
Де ж солодше пахнуть квіти —
Як у нашім любім краї?
Най жиє Великий Комтур наш
Най жиє Великий Комтур наш!
Ми добра, добра йому бажаєм,
І в піснях його все величаєм,
Най жиє великий Комтур Наш!
Накрила нічка
Накрила нічка, тай тихесенька,
Земленьку кругом.
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над розіспаним лугом.
І до любови накликає
Чарівниченько-соловій.
А місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.
Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий.
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей.
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі як зорі, сяють,
Любка всім вперед веде.
І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
«Кохана, не забудь».
Сіріє