– У силах імператора виконати це прагнення, – спроквола промовив Дійкстра, схрещуючи руки на грудях. – Одна з ватажків змови, Еніда ан Гленна, донедавна чародійка Франческа Фіндабайр, з імператорської ласки грає у королеву маріонеткової держави ельфів у Дол Блатанна.
– Його Імператорська Величність, – церемонно вклонився амбасадор, – не може втручатися у справи Дол Блатанна, незалежного королівства, визнаного усіма сусідніми державами.
– Але не Реданією. Для Реданії Дол Блатанна – це й надалі частина королівства Едірн. Хоча ви разом із ельфами й Кедвеном розділили Едірн на шматки, хоча від Лирії не залишилося lapis super lapidem[12], завчасно викреслювати ті королівства з мапи світу. Завчасно, екселенце. Втім, тут не час і не місце про це дискутувати. Нехай Франческа Фіндабайр поки що королює собі, ще прийде час на справедливість. А що із іншими бунтівниками й організаторами замаху на короля Візіміра? Що з Вільгефорцем з Роґґевену, що із Йеннефер з Венґерберга? Є підстави думати, що після поразки обидва вони втекли до Нільфгарду.
– Запевняю, – підвів голову амбасадор, – що це не так. А якби дійшло до цього, то ручаюся, що не мине їх кара.
– Вони завинили не перед вами, то й не вам належить їх карати. Щире прагнення справедливості, що є, як ви відмітили, fundamentum regnorum, імператор Емгир довів би, видавши нам отих злочинців.
– Не можна відмовити у слушності вашому бажанню, – визнав Шілярд Фітц-Естерлен, удаючи заклопотану усмішку. – Втім, цих осіб в Імперії немає, це primo[13]. Secundo[14], якби навіть потрапили вони туди, існує ж перепона. Екстрадиція виконується з вироку закону, у цьому разі схваленого імператорською радою. Зважте, ваша вельможносте, що розрив Реданією дипломатичних стосунків – то акт недружній, і важко розраховувати на те, аби рада проголосувала за екстрадицію осіб, які шукають притулку, якщо екстрадиції цієї бажає недружня країна. Це була б безпрецедентна справа… Хіба що…
– Хіба – що?
– Хіба що створити прецедент.
– Не розумію.
– Якщо королівство Реданія було б готовим видати імператору його підданого, схопленого тут посполитого злочинця, імператор і його рада мали б підставу відвзаємнити той жест доброї волі.
Дійкстра довго мовчав, справляючи враження, що дрімає або думає.
– Про кого йдеться?
– Прізвище злочинця… – Амбасадор удав, що намагається пригадати, врешті сягнув у саф’янову теку за документом. – Вибачте, memoria fragilis est[15]… Ось. Такий собі Кагір Мавр Диффрин еп Келлах. На ньому важкі звинувачення. Розшукується за вбивство, дезертирство, raptus puellae[16], насильство, крадіжку й фальсифікацію документів. Утікаючи від гніву імператора, дременув за кордон.
– До Реданії? Далекий він обрав шлях.
– Ваша вельможносте, – легенько