– Леннепе. – Дійкстра підвів на агента холодні блідо-блакитні очі. – Не будь таким завзятим. У нашому фахові завзятість невигідна. І завжди – підозрілива.
– Пане, – Леннеп трохи зблід, – я тільки…
– Знаю. Ти тільки питав, що я накажу. Наказую: залиш відьмака у спокої.
– Як накажете. А що із Мільвою?
– Її також залиш у спокої. Поки що.
– Як накажете. Можна йти?
– Іди.
Агент вийшов, обережно й тихенько зачиняючи за собою дубові двері кімнати. Дійкстра довго мовчав, втупившись у купи мап, листів, доносів, протоколів дізнань і вироків смерті, що завалювали стіл.
– Орі.
Секретар підвів голову, кашлянув. Мовчав.
– Відьмак у Брокілоні.
Орі Ройвен знову кашлянув, мимоволі заглядаючи під стіл, у напрямку ноги шефа. Дійкстра помітив той погляд.
– Вірно. Того я йому не забуду! – гарикнув. – Я два тижні через нього ходити не міг. Втратив обличчя перед Філіппою, мусячи, наче пес, скиглити й просити про її холерні чари, бо інакше я б шкутильгав досі. Що ж, сам винен, недооцінив його. Найгірше те, що зараз я не можу йому відплатити, дістати до його відьмацької дупи! Сам я часу не маю, а своїх людей для приватних справ використовувати не можу! Вірно ж, Орі, не можу?
– Кхи… кхи…
– Не кашляй. Знаю. Ах, до диявола, як та влада розбещує! Як спокушає, аби нею скористатися! Як легко забутися, коли її маєш! Але коли забудешся раз – то кінця вже не буде… Чи Філіппа Ейльгарт усе ще сидить у Монтекальво?
– Так.
– Бери перо й каламар. Продиктую тобі листа до неї. Пиши… Зараза, не можу зосередитися. Що то за проклятущі верески, Орі? Що там діється на плацу?
– Жаки обкидають камінням резиденцію нільфгардського посла. Заплатили ми їм за те, кхи-кхи, як мені здається.
– Ага. Добре. Прикрий вікно. Завтра нехай жаки підуть обкидають філіал банка ґнома Джанкарді. Відмовив той мені в розкритті таємниці рахунків.
– Джанкарді, кхи-кхи, переказав чималі гроші на військовий фонд.
– Ха. Тоді нехай обкидають ті банки, які не переказали.
– Усі переказали.
– Ото ти нудний, Орі. Пиши, кажу. Люб’язна Філіппо, сонце очей моїх… Зараза, завжди забуваю. Візьми новий аркуш. Готовий?
– Так, кхи-кхи.
– Дорога Філіппо. Пані Трісс Мерігольд переймається щодо відьмака, якого вона телепортувала з Танедду у Брокілон, роблячи з того факту чималу таємницю, навіть переді мною, що було для мене по-справжньому боляче. Заспокой її. Відьмак почувається вже непогано. Вже навіть почав посилати з Брокілону емісарок із завданням розшукувати сліди княжни Цірілли, особи, яка так тебе цікавить. Наш приятель Ґеральт, схоже, не знає, що Цірілла у Нільфгарді, готується до шлюбу із імператором Емгиром. Я зацікавлений, аби відьмак спокійно сидів у Брокілоні, тому намагатимуся, аби звістка про це до нього дійшла. Написав?
– Кхи-кхи, «до нього дійшла».
– З абзацу.