Філіппа Ейльгарт встала, шелестячи сукнею.
– Шановні конфратерки, – сказала вона. – Ситуація серйозна. Магія під загрозою. Трагічні події на Танедді, до яких ми повертаємося подумки із жалем та сторопінням, довели, що результати сотень років безконфліктної співпраці миттєво пішли намарно, коли верх узяли приватні справи та перемогли – амбіції. Нині ми маємо розбрат, безлад, взаємну ворожість і недовіру. Те, що діється, починає виходити з-під контролю. Аби контроль повернути, аби не допустити стихійного катаклізму, треба узяти у міцні руки штурвал того корабля, який кидає штормом. Я, пані Ло-Антіль, пані Мерігольд та пані Мец проговорили поміж себе ту справу і дійшли згоди. Відбудови знищених на Танедді Капітулу та Ради недостатньо. Зрештою, немає з кого відбудовувати обидві ті інституції, немає гарантій, що, відбудовані, не залишаться вони від початку заражені хворобою, яка вже знищила їх раніше. Повинна виникнути цілком нова, секретна організація, яка буде служити виключно справам магії. Яка зробить усе, аби не допустити катаклізму. Бо якщо загине магія – загине й цей світ. Як віки тому, світ, позбавлений магії і поступу, що вона його несе, порине у хаос і морок, потоне у крові й варварстві. Всіх паней, які присутні тут, запрошуємо ми взяти участь у нашій ініціативі, до активної участі у роботі нашої таємної організації. Ми дозволили собі прикликати вас сюди, аби почути вашу думку з цього питання. Я закінчила.
– Дякуємо, – кивнула Шеала де Танкарвіль. – Якщо пані дозволять, я почну. Перше моє питання, дорога Філіппо: чому я? Чому сюди закликали мене? Я багаторазово відмовлялася висуванню моєї кандидатури до Капітула, я відмовилася від місця у Раді. По-перше, поглинає мене моя праця. По-друге, я вважала і надалі вважаю, що у Ковірі, Повіссі і Генґфорсі є інші, гідніші цієї честі. Запитую, чому запрошено сюди мене, а не Кардуїна? Не Істреда з Айдд Ґинвайлю, Тугдуала чи Зангеніса?
– Бо то – чоловіки, – відповіла Філіппа. – А організація, про яку я кажу, має складатися виключно з жінок. Пані Ассіре?
– Знімаю моє питання, – посміхнулася нільфгардська чародійка. – Воно збігалося із питанням пані де Танкарвіль. Відповідь мене задовольняє.
– Щось віддає це мені бабським шовінізмом, – сказала ядуче Сабріна Ґлевіссіг. – Особливо з твоїх уст, Філіппо, після твоєї зміни… еротичної орієнтації. Я нічого проти чоловіків не маю. Більше того, я чоловіків люблю і життя собі без них не уявляю. Але… Якщо трохи подумати… В підсумку це слушна концепція. Чоловіки нестабильні психічно, занадто поступливі емоціям, на них не можна розраховувати у мить кризи.
– Це факт, – спокійно визнала Маргарита Ло-Антіль. – Я постійно порівнюю результати адепток з Аретузи із ефектами роботи хлопців зі школи у Бан Ард, і порівняння те неодмінно буває на користь дівчат. Магія – це терплячість, делікатність, розум, розвага, витривалість, але й покірне, спокійне сприйняття поразок і невдач. Чоловіків губить амбіція. Вони завжди бажають того, про що знають: це неможливе й неосяжне. А можливого вони не зауважують.
– Досить,