мови? Рут питає: «Яким хлопцям подобається Клер?» Я гнівно дивлюся на неї, але вона просто посміхається. «Хіба тобі не цікаво?» – «Ні», – відповідаю, та все ж кладу пальці на білий пластик. Рут також кладе свої пальці, однак нічого не рухається. Ми обидві дуже легко торкаємося планшетки, намагаючись слідувати правилам і не підштовхувати її. Відтак вона починає поволі рухатися. Кружляє, а тоді зупиняється на Г. Тоді пришвидшується. Е, Н, Р, І. «Генрі, – каже Мері Крістіна. – Хто такий Генрі?» Гелен каже: «Не знаю, та ти червонієш, Клер. Що то за Генрі?» Я просто хитаю головою, наче це і для мене таємниця. «Тепер ти, Рут». Вона питає (теж мені несподіванка), кому подобається. Дошка показує: Р, І, К. Я відчуваю, як вона підсуває планшетку. Рік – містер Мелоун, наш учитель природничих наук, який втюрився в міс Енґл, учительку англійської мови. Усі, крім Петті, регочуть; Петті також втюрилася в містера Мелоуна. Ми з Рут піднімаємося, а наші місця займають Лаура і Ненсі. Ненсі сидить до мене спиною, тому я не бачу її обличчя, коли вона запитує: «Хто такий Генрі?» Всі дивляться на мене, і стає дуже тихо. Я стежу за дошкою. Нічого. Як тільки я думаю, що в безпеці, та пластикова штучка починає рухатися. Може, просто знову напише «Генрі». Зрештою, Ненсі та Лаура нічого не знають про Генрі. Навіть я стільки про нього не знаю. З’являються літери: Ч, О, Л, О, В, І, К. Усі дивляться на мене. «Я не заміжня. Мені лише одинадцять». – «Але хто такий Генрі?» – дивується Лаура. «Я не знаю. Можливо, я ще його не зустріла». Вона киває. Всі спантеличені. Я спантеличена найбільше. Чоловік?
Чоловік?
Четвер, 12 квітня 1984 року (Генрі тридцять шість, Клер дванадцять) Генрі: Ми з Клер граємо шахи біля згаслого вогнища в лісі. Прекрасний весняний день, ліс оживає під токування птахів, які в’ють гнізда. Ми тримаємось подалі від маршруту сім’ї Клер, які вийшли прогулятися сьогодні пополудні. На якусь мить Клер замислилась над своїм ходом; я забрав її королеву три ходи тому, й вона приречена на програш, але рішуче налаштована боротися. Клер підводить погляд.
– Генрі, хто твій улюблений «бітл»?
– Джон, звичайно.
– Чому «звичайно»?
– Ну, Рінго теж нічого, але, знаєш, якийсь він понурий. А Джордж, як на мене, схожий на послідовника «Нью Ейдж».
– А що таке «Нью Ейдж»?
– Дивні релігії. Марудна й нудна музика. Жалюгідні спроби переконати себе у вищості того, що пов’язане з індіанцями. Альтернативна медицина.
– Але ж традиційна медицина тобі не подобається.
– Це тому, що лікарі завжди намагаються переконати мене в тому, що я божевільний. Якби я зламав руку, то був би ухильником західної медицини.
– А як щодо Пола?
– Пол для дівчат.
Клер сором’язливо всміхається.
– Пол мені найбільше подобається.
– То ти ж дівчинка.
– А чому Пол для дівчат?
«Проявляй обережність», – кажу собі.
– Тут така штука: Пол, він – милий «бітл», знаєш?
– Хіба
