Селіна дивилася у його чорні очі.
– Я не поділяю твоєї думки, але така ідея не чужа і нашій школі. Не заважати, можливо навіть краще, ніж змушувати розвиватися у шаленому темпі.
У кабінет увійшла секретарка, несучи срібну тацю з чайником і канапками.
– О, як вчасно, Лізет. Я зголоднів, – посміхнувся гість і одразу ж запхав бутерброд ціляком до рота.
Вихована Лізет лише осудливо похитала головою, а він спробував усміхнутися.
– І молодий чоловіче, на столі виховані люди не сидять.
Селіна тихо засміялася. А він зітхнув і знизав плечима, ковтаючи смачне частування. Лізет вийшла. А Селіна повернулася у своє крісло.
– Тож ти скучив, чи все таки, це не тільки ввічливий візит?
Дейлін випив чаю.
– Скучив, готовий тобі надати цілу купу цікавого матеріалу, тільки це між нами.
– Добре.
– А ще мені потрібне поповнення.
– Що?
– Мені потрібні молоді офіцери.
– Чому це ти вирішив звернутися до нас?
– Бо набридло наймати або некомпетентних, або шпигунів. – розвів руками Дейлін, – мені потрібні молоді, нехай без досвіду, та з можливостями і бажанням.
– І які ж тобі люди конкретніше потрібні?
– Я втратив кілька гарних бійців і пілотів, а ще конче потрібен спеціаліст з планетних досліджень. І такого треба певне з досвідом.
Селіна увімкнула комунікатор і над столом засвітилися обличчя і інформація про них.
– Будь ласка, цьогорічний випуск, якщо в тебе є час чекати.
– Так. Мої люди стомилися, тож я вирішив їм дати відпустку.
Він повільно гортав особові справи, уважно вивчаючи характеристики. Деяких він відводив убік, щоб вивчити детальніше.
– Селіна, а що у вас тут таке коїться? Люди не вдоволені. Що сталося?
Селіна зітхнула, дивлячись у вікно, яке виходило у внутрішній двір.
– Я сама ще до кінця не зрозуміла. Та чомусь люди вирішили виказати своє «фе» Лейтону. Все почалось з пустелі Урута.
– А там що?
– Там знайшли діаманти.
– О, – Дейлін продовжував перегляд претендентів.
– Місце для людей там не придатне, і хтось порекомендував Лейтону на розробку кар’єру взяти вендів.
– А він узяв і погодився?
– Так, але ж їх використовують майже усі об’єднання, хоч і роблять вигляд, що це не так. Та якось сталося, що почали зникати люди. І громадськість, не дивлячись на усі запевнення в тому, що венди безпечні, вибухнула, після того, як їх спіймали, коли вони намагалися зґвалтувати жінку далеко від пустелі.
Дейлін спинився здивовано піднявши білі брови.
– Це жарт якийсь?
– Ні, – Селіна повернулася до столу, – аби ж то був жарт…
– Але такого не може бути.
– Чому ж ні? – вона узяла чашку. – Згадай історію власного народу.
– Ми були експериментом, нас створювали як солдатів. А то раби – погане порівняння.
Він продовжив читати.
– Так, раби. Тільки щось пішло не так, і в Лейтона