– Ви так дивилися на мене, що я вирішив підійти ближче.
Він відхилився у кріслі. Під білою майкою було добре помітно усі рухи сталевих м’язів. Вікторія в паніці згадувала все, що знає про цю расу. Бо ж одна з перших робіт у Селіни була саме про них.
– Так, стало цікаво, – нарешті промовила вона. – Я писала роботу про вашу расу.
– Он як, – його погляд змінився, – то ви студентка.
– Так.
– Їдете відпочивати?
– Ні. Я маю завдання.
– А студентка… – він замовк, дозволяючи продовжити самій.
– Академія Грана, корпус дослідників, четвертий курс.
– О, – він всміхнувся ширше.
Вікторію знову кинуло в жар. У них і справді було по чотири ікла зверху і знизу. Коли бачиш це на малюнку, це одне, а вживу – зовсім інше.
– То що ж за роботу ви писали про нас?
– Історію виникнення виду, розвиток і загибель планети.
– Селіна Айя, вона ще й досі викладає?
– Так, – кивнула дівчина і трохи розслабилася, коли почула ім’я свого керівника.
– І що ви можете сказати про загибель моєї батьківщини? – трохи подався уперед він.
– Офіційні дані повідомляють про астероїд.
– А неофіційні?
Таке враження, що він читав її думки. Вікторія запнулася. Їх вчили не висловлювати свої думки в голос. Але чомусь зараз захотілося сказати саме те що вона дізналася.
– Неофіційні, свідчать про те, що ніякого астероїда не було. Судячи з точного аналізу усіх факторів і даних Сурі була знищена свідомо.
Він ще ширше всміхнувся і відхилився на спинку крісла.
– Шкода, що тільки четвертий курс. І Селіна тебе не вигнала за «неофіційні» дані?
– Нам не дозволено використовувати чи озвучувати те, що ми з’ясували неофіційно.
– Он як. І як же така юна особа змогла зробити такі висновки?
Вікторія недобре глянула на свого співрозмовника, вирішивши, що бачить у його очах сумніви щодо її здібностей.
– Такі висновки може зробити кожен, хто має змогу і терпіння вивчити і проаналізувати усі звіти.
– А… – та він не встиг, бо підійшов хлопчина у формі службовця.
– Пані Роса, ваш перехід вже чекає.
Вікторія швидко підхопилася, узяла свою валізку і пішла, навіть не озирнувшись на свого співрозмовника.
А він з досить задумливим обличчям дивився їй у слід.
Висока струнка жінка з охайною короткою зачіскою, минувши секретаря, яка намагалася їй щось повідомити, відчинила двері у свій кабінет.
– Не зараз, краще знайди мені заспокійливе.
Вона впала у м’яке крісло і заплющила очі. Літа мало змінили пані Айю – все ті ж суворі риси витонченого обличчя, незмінна зачіска, прикрашена сріблястим гаптуванням сивини, трохи змінилася форма і відзнаки вже немолодої вчительки. Дейлін дивився на неї з дальнього кутка кабінету, посміхаючись.