– Чому Дол Анґра?
– Сподіваюся, – банкір погладив бороду, окинувши чародійку швидким поглядом, – що можу тобі довіряти?
– Завжди міг, Джанкарді. Й нічого не змінилося.
– Дол Анґра, – повільно сказав ґном, – це Лирія й Едірн, які є у військовому союзі із Темерією. Ти ж не вважаєш, що Фольтест, який купує човни, має намір скористатися ними сам?
– Ні, – повільно сказала чародійка, – Не вважаю. Дякую за інформацію, Мольнаре. Хтозна, може, ти й правий? Може, на з’їзді нам і справді вдасться вплинути на долю світу й людей, які в цьому світі мешкають?
– Не забудьте про ґномів, – пирхнув Джанкарді. – Й про їхні банки.
– Намагатимемося. І якщо ми вже про це…
– Слухаю тебе уважно.
– Маю витрати, Мольнаре. А якщо зніму щось із рахунків у Вівальді, знову хтось може втопитися, тож…
– Йеннефер, – перебив ґном, – ти маєш у мене необмежений кредит. Погром у Венґерберзі був дуже давно. Може, ти забула, але я не забуду ніколи. Ніхто з родини Джанкарді не забуде. Скільки тобі треба?
– Тисячу п’ятсот темерійських оренів, переказом на філіал Джанкарді в Елландері, на рахунок храму Мелітеле.
– Зроблено. Хороший переказ, гроші для храмів не оподатковуються. Що ще?
– Скільки коштує річна оплата в школі в Аретузі?
Цірі нашорошила вуха.
– Тисяча двісті новіградських крон, – сказав Джанкарді. – Для нової адептки – ще й сплата зарахування у школу, десь біля двохсот.
– Подорожчало, зараза.
– Усе подорожчало. Адепткам не жаліють нічого, живуть в Аретузі наче принцеси. А з них половина міста живе: кравці, шевці, цукерниці, постачальники…
– Знаю. Сплати дві тисячі на рахунок школи. Анонімно. Із зазначенням, що йдеться про зарахування до школи й завдаток на оплату… За одну адептку.
Ґном відклав перо, глянув на Цірі, посміхнувся із розумінням. Цірі, вдаючи, що гортає книгу, слухала уважно.
– Це все, Йеннефер?
– Ще триста новіградських крон для мене, готівкою. Для з’їзду на Танедді я потребуватиму принаймні три сукні.
– Навіщо тобі готівка? Я тобі банківський чек дам. На п’ятсот. Ціни імпортованих тканин також холерно зросли, а ти ж не одягаєшся у вовну й льон. А якщо ти чогось потребуєш, для себе чи для майбутньої адептки школи в Аретузі, мої лавки й склади – відчинені.
– Дякую. На який відсоток ми домовимося?
– Відсоток, – ґном підвів голову, – ти заплатила родині Джанкарді авансом, Йеннефер. Під час погрому у Венґерберзі. Не будемо вже про те говорити.
– Я таких боргів не люблю, Мольнаре.
– Як і я. Але я – купець, ґном справи. Я знаю, що таке зобов’язання. Знаю його вартість. Повторюю, не будемо ми про те говорити. Справи, про які ти