До скасування кріпосництва в умовах так званого «панського» права існувала й третя форма укладання шлюбу – за рішенням землевласника.
Передвесільна обрядовість вкладалася в таку схему: розвідини (запити) – сватання – оглядини – заручини.
Значення передвесільної обрядовості полягало в домовленості двох родин щодо шлюбу, у прилюдній згоді наречених на одруження й вирішенні низки економічних, господарських питань утворення нової сім’ї.
Свати. М. Пимоненко
Старости. Т. Шевченко
Передвесільна обрядовість починалася із зустрічі (розвідки, запити, виводки) батьків наречених за участі спеціальних посередників (старости, боярин, сваха).
Наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. участь хлопця у сватанні здебільшого не передбачалася. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. уже зафіксована традиція офіційного сватання хлопця до дівчини.
Сватанням у народі називали юридично-обрядову дію, яка полягала в укладанні шлюбної та весільної угоди між батьками молодят (молодятами) або їхніми представниками (сватами, старостами). Сватанню могла передувати ще одна зустріч, на якій свати від молодого з’ясовували наміри батьків молодої щодо можливості шлюбу й уникнення несподіваних ситуацій під час сватання. Якщо батьки молодої давали згоду на «засилання сватів», тоді вже розпочиналося сватання.
Словесні формули засватування дівчини побудовані на алегоріях (мисливці, що натрапили на слід куниці, купці, що дізналися про товар).
Плетіння гілочки
Гілочка
Весільне дерево
Атрибутами сватання, а також символічними знаками згоди були піднесення хустки, пов’язування рушниками, обмін хлібом, розламування хліба, частування сватів. Натомість знаками відмови – піднесення гарбуза, повернення хліба, відмова дівчини подати сватам чарку або прийняти чарку з їхніх рук.
Під час оглядин батьки та родичі нареченої приходили в дім парубка, щоб ознайомитись із його матеріальним становищем, побутовими умовами, господарством. Після цього відбувалися заручини – заключний етап сватання, значення якого полягало в обрядовому закріпленні остаточної згоди на шлюб і публічному її оголошенні. Договір між родинами закріплювався в такий спосіб: сват чи батько нареченого били з батьком нареченої по руках. Символом заручення молодих було з’єднання їхніх рук.
Молодь у той самий вечір влаштовувала гуляння, яке називалося «вареники».
Молодята давали одне одному «слово», присягали. Це перший рівень шлюбно-весільних стосунків. Якщо «слово» було порушене й шлюбна угода розірвана, юридичних наслідків сторона, що порушила слово, не несла, могли бути лише моральні санкції.
На розвідинах або під час самого сватання батьки переходили до розгляду таких моментів: умови, на які йде молода, або що батько дає за сином, придане молодої. На цьому ж етапі