Після цього всього достають породіллі гречаної соломи і в 3-х горшках варять купіль, щоб ба було в чім роділлі попариться. Солома кладеться в горшки і вариться в печі. Як вода зробиться вже аж червоною, тоді виливають її в ночовки і накривають рядном, коли прочахло трохи це добро, тоді сажають роділлю в (незрозуміло) і обмотують її рядном. Кажуть такий купіль пользовитий для роділь. Таке купання аж тричі буває. Після кожного разу ту саму воду вибірають у тіж горщики і опять варять у пічі. За третім разом вода зробиться аж густою та вонючою. Баба аж носом крутить. В цім це добрі купають і родившуюся дитину. ‹…› Після цього на другий, або на третій день буває у неї зливки. Баба дістає васильків, гвоздиків і сімя з конопель. Викупавши породіллю в же в чистій воді, баба наливає в глечик чистої води, кидає туди сімня (гвоздики і васильки кладуться в (незрозуміло) і зливає неї роділлі на руки аж тричі. Це для того, щоб була здорова та гарно годувала дитину, щоб ба було молока багато в ціцьках.[18]
Весільний цикл
Молодь: дошлюбне спілкування й дозвілля. Дівочі ворожіння
Готуватися до подружнього життя українська сільська молодь починала залежно від регіону з 14–18 років. В Україні існувала традиція об’єднуватися в парубочі та дівочі громади, які були основним соціальним інститутом тимчасового чи фіктивного споріднення. Щоправда, вони не передбачали подальшого близького спілкування, адже зв’язок через молодіжні громади підтримували тільки до весілля.
Етнографічні матеріали дають більше відомостей про парубочі громади порівняно з дівочими. Останні існували, але виконували менше соціальних функцій, аніж парубочі.
Отже, прийняття до парубочої громади передбачало виконання низки ініціальних процедур. Вони зазвичай зводилися до фізичних випробувань та виставлення могоричу. Після цього сільська громада починала розглядати парубків як членів сім’ї з правом голосу та власної думки щодо різноманітних господарчих питань, вони влаштовували спільні зібрання й ігри, робили складчину для організації спільної вечері, ходили на вечорниці тощо. Цьому питанню приділив значну увагу український етнолог В. Балушок у своїй монографії «Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян».
Побачення. М. Пимоненко
Не жартуй. М. Пимоненко
Дівчата, досягнувши статевої зрілості, також об’єднувалися в тимчасові дівочі громади й скеровували свої зусилля на приготування посагу (скрині). Слід зауважити, що років із п’ятнадцяти дівчата починали опановувати ткацтво, що було обумовлене розмірами кросен (чи ткацького верстата). Лише відповідний зріст та будова тіла дівчини дозволяли їй опанувати процес ткання. Подібна ситуація простежувалася і в залученні дівчат до приготування їжі: висота